Ікона чудотворної Холмської Божої Матері

Величаємо Тебе, Пресвята Діва,

 і почитаємо чесну ікону Твою,

яка від часів стародавніх в місті Холмі є прославлена.

Холмська Чудотворна ікона Богородиці 
XI-XII ст. 
Візантія 
95,5х66,5см 
Дерево, левкас, темпера, золочення 
 

        У Музеї волинської ікони репрезентовано самобутню релігійну волинську школу іконопису XVI – XVIII ст.   У збірці  музею – ікони, предмети церковної декоративної  різьби, металопластики та скульптура.

          Більше 100 пам’яток іконопису  представляють різноманітність стилів і творчих манер професійних і народних майстрів, діяльність іконописних осередків  Волині.

            Холмська ікона Божої Матері написана темперними фарбами на кипарисових дошках у візантійському стилі. На іконі зображено Божу Матір, яка тримає на правій руці дитину Ісуса, який правою рукою благословляє, а в лівій тримає сувій. Розмір її — 95х66 см.

 Першу письмову згадку за Холмську Богородицю знаходимо у Галицько-Волинському літопису при описі подій за 1259 рік. Ікону Божої Матері, яку пізніше назвуть Холмською, князь Данило Галицький привіз орієнтовно в 1223—1237 роках з Києва в засноване ним місто Холм (нині місто Хелм в Польші).

Походження ікони дуже давнє. Згідно з місцевим переказом, вона написана Святим Апостолом і Євангелістом Лукою і була привезена на землі Київської Русі за часів князя Володимира, який після хрещення отримав у Константинополі безліч ікон.

Під час навали татар часів Батия, деякі їхні загони підступили до міста Холм. У місті в цей час жили дві благочестиві княжни. Бачачи неможливість захиститися силою зброї, вони разом з іншими людьми звернулися у молитві перед Холмською іконою Богородиці з проханням взяти місто під свій покрив. Після цього жінки взяли з храму чудотворну ікону і поставили її навпроти військ противника на стіні фортеці. На татарське військо знайшло якась мара: гора, на якій знаходився місто, почала здаватися їм крутіше і вище, ніж була насправді. І чим ближче вони наближалися, тим сильніше їм здавалося. Охоплені панікою вони почали тікати. Так, чудесної допомогою, місто тоді було врятовано.

Нова біда прийшла в 1261 році: під час нападу татар, полки Бурундая прийшли на південно-західну частину Київської Русі і пограбували місто Холм, в якому знаходилася святиня. Від них постраждала і сама ікона: з ушкодженнями зображення в деяких місцях: До теперішнього часу збереглися сліди, залишені татарськими воїнами: на лівому плечі Богоматері – від удару шаблею і на правій руці – від стріли. Також татарами з неї була знята риза, але, за переказами татари, грабували храм, були негайно покарані: вони осліпли. У ті тяжкі часи татарської навали ікона Холмської Богородиці була втрачена.

Тільки через 100 років після зруйнування Холма свята ікона була знайдена під час розкопок і урочисто встановлена у відновленим Холмським православним соборі.

З переходом Холмського єпископа Діонісія Збируйський в 1596 р. в унію, Холмський собор та ікона опинились в руках уніатів. У 1650 р., під час повстання козаків Богдана Хмельницького в Україні, уніати були змушені повернути її православному єпископу Діонісію Балабану за Зборівською угодою; при цьому ікону намагались приховати, щоб таємно вивезти з Холма. В садибі заможного міщанина її помістили в шафі, яку у підземеллі заставили мішками та снопами і засипали землею. Православні знайшли ікону 20 березня 1651 року і повернули до храму.    

Уніатському єпископу Якову Суші було важко змиритися з тим, що уніати втратили ікону. Він почувався обкраденим. І владика Яків Суша відважився вмовити короля Яна Казимира відібрати святиню у православних.  

Посланці короля проникли у храм під виглядом паломників і захопили ікону. Її вивезли у Люблін. Православні не могли заспокоїтися — свавільна діяльність королівської влади могла викликати у людей непокору. Польський король Ян Казимир був змушений пообіцяти, що поверне ікону до Холма, як тільки настане спокій і мир.

Уніатський єпископ Яків Суша порадив йому взяти її у похід проти козаків. Перемоги під Сокалем та Берестечком поляки помилково приписували чудодійній силі Богородиці Холмської — напередодні боїв вони молилися у надії на її заступництво і допомогу.

Зважаючи на прохання прихожан, 22 червня 1651 року Ян Казимир повернув образ Богородиці до Холма.

В 1765 році Богородиця з дитиною Ісусом були короновані золотими коронами Римським Папою Климентом XII. 2 вересня 1888 року перед Холмською Богородицею молилась царська родина:Олександр III, його дружина Марія Федорівна, син — Великий Князь Микола Олександрович (майбутній цар Микола I).

Під час першої світової війни в 1915 році ікону вивезли до Москви, а в 1918 році до Києва у Флорівський жіночий монастир. З 1923 по 1941 роки Образ Богородиці переховували в київських приватних помешканнях віруючих християн. В 1942 році на кошти Митрополита Іларіона (Огієнка) професор мистецтв Микола Прахов в 1942 році здійснив реставрацію ікони. 27 вересня 1943 року з великими почестями Образ Богородиці повернувся в Холмський кафедральний собор . З 1944 по 1995 роки ікона зберігалась на Івано-Франківщині та Волині в приватних помешканнях.

Отець Гавриїл знав: коли влада дізнається про чудотворну ікону, то розпорядиться нею по-своєму. Тому прийняли рішення, як розповідає Надія Горлицька, дочка митрофорного протоієрея Гаврила, ікону зберігати вдома, і про це знали лише в сімейному колі. На свята, особливо 21 вересня – у день вшанування Холмської Богородиці, вдома відправлялися молебні.

Зберігати з часом стало небезпечно, і перевезли ікону до Івано-Франківська у церкву, де приходом завідував зять отця Гаврила – отець Денис.

У 1991 році Україна проголосила незалежність. Це дозволило Надії Гаврилівні забрати ікону до себе, адже на Волині найбільше поселилося холмщаків. Усвідомлюючи історичну та духовну цінність ікони, побоюючись за її стан і подальшу долю, Надія Гаврилівна, порадившись з Миколою Черенюком та холмщаками: Йосипом Струцюком, Ростиславом Стрілкою та сімейством Засадків, вирішила передати цінну пам’ятку на реставрацію. Адже жінка засвітила іскру, яка жевріла в їхніх душах. Чудотворна ікона Холмської Богородиці повернулася з небуття.

Пані Надія Горлицька, яка з 1942 по 1944 рік працювала в Холмської консисторії при владиці Іларіоні (Огієнко),  розповідала, що після урочистого повернення ікони до Холма її встановили у домашній церкві владики Іларіона (у соборі тривав ремонт): «Її прибрали вишитим рушником, обіч стояли підсвічники зі свічками, про що свідчить фото, котре збереглося. Владика Іларіон на проповідях просив людей приносити срібні речі, щоб можна було зробити ризи».

У 1944 році, коли радянські окупанті знову прийшли на Україну, Владика Іларіон, емігруючи з Холма, взяв із собою ікону. Під Любліном поїзд Червоного Хреста , в якому був і архієпископ, потрапив під радянське бомбардування: довкола тривали бої, наступали радянські війська. У цьому хаосі владика Іларіон не зміг знайти святого образу — церковним начинням було споряджено чимало вагонів. Отже, виникла версія, що ікона Холмської Богородиці згорів у полум’ї війни.

Ніхто й подумати не міг, що насправді ікона не постраждала. У той час, як усі кинулися рятувати з палаючого потягу майно, про неї піклувалася кузина відомого письменника Михайла Булгакова — Іларія Булгакова. Ризикуючи власним життям, жінка винесла ікону в поле й накрила її своїм тілом. Свої ж речі вона покинула напризволяще. Пані Іларія таємно принесла образ у Люблін і віддала його місцевому православному священику, а вже він повідомив до Холма, що святиню врятовано.

У 1945 році о. Гавриїл Коробчук був висланий з Польщі на Україну, де образ зберігався його сім’єю в секреті аж до 1996 року в Івано-Франківській та Волинській областях у приватних оселях, серед більшості віруючих православних українців та рахуювався знову загубленим. Отець Гавриїл Коробчук заповів передати ікону в Православну Церкву (тоді в Україні діяла тільки РПЦ МП), але та від неї відмовилася, пославшись на те, що вона уніатська. У 1996 році власниця ікони, пані Надія Горлицька, передала Холмську ікону Музею волинської ікони в Луцьку. Згідно із заповітом родини Горлицької ікона не може залишати межі Луцька. Протягом десяти років тривала реставрацією ікони, зняттям пізніших нашарувань і відкриттям первісної живопису займався реставратор Анатолій Квася.

15 вересня 2000 року відбулася офіційна передача ікони Волинському краєзнавчому музею, за умови створення безпеки зберігання, реставрації та довічного перебування у Луцьку.

За кілька днів святиню вперше виставили для поклоніння вірним Православної Церкви. В даний час ця найбільша із святинь Київського Православ’я зберігається в сейфі з броньованого скла в музеї Волинської ікони в місті Луцьку і виставляється для поклоніння по великих релігійних днях.