урок 13

Тема: ЯПОНСЬКИЙ  ТЕАТР

ст. 157 - 162

Театри країн Далекого Сходу і європейські театри не схожі один на одного. У кожної країни своя мова, своя культура, свої національні традиції. І проте є щось спільне, що споріднює театральне мистецтво цих країн: чіткі правила сценічного мистецтва та майстерності актора, що вимагають від виконавця віртуозного володіння усіма видами акторської техніки.

Характерною рисою театрального мистецтва Китаю та Японії є тісний зв’язок з релігійним ритуалом, який вплинув на формування театрального канону. Ще одна з характерних рис східного театру — не Чітка межа між окремими жанрами — драмою, оперою, балетом — а поєднання їх у музично-танцювальному дійстві. У видовище східного театру зливаються в одне гармонійне ціле слово, музика і танець (вся сукупність ритмічних рухів тіла). Але при головній ролі, яку відіграють музика і рухи тіла, слова займають другорядне місце.

Сьогодні в країнах Далекого Сходу існують найрізноманітніші форми театрального мистецтва — від найдавніших до сучасних, від національних до запозичених.

Тема 1. Японський театр

Японське театральне мистецтво сягає своїм корінням у глибину історії більш ніж на півтори тисячі років. Його напрями та жанри розвивалися в різний час і в різних соціальних верствах суспільства. Японський театр є найбільш колоритним відображенням довгої та цікавої історії японського народу, це унікальне явище японської культури і надбання японської нації. У театрах Японії і в наш час ставлять вистави, сценарії до яких написані ще у VIII ст.

Становлення японського театру пов’язують із появою мистецтва пантоміми та мистецтва танцю. З часом ці елементи трансформувалися у більш складну пантомімічну драму й окремий музично-танцювальний

Давньої Японії. У театрі немає дрібниць: акторська майстерність і музика, сценографія та маски, декорації і костюми, грим і ляльки, перуки і танці — кожен елемент надзвичайно важливий.

Японських традиційних театрів було багато. Але одними з найпопулярніших були і залишаються сьогодні театр Но і театр Кабукі.

Театр Но

Театр Но зародився у XIV ст. і поєднував у собі риси народних та арис-тократичних видів мистецтва. Він був надзвичайно популярним серед самураїв та аристократії. Театральні постановки не передбачали часової і просторової передачі реальності. Небагате оздоблення сцени (зазвичай взагалі відсутнє) і досить одноманітні рухи акторів ставили собі за мету пробудження уяви у глядача. Актор міг зробити лише кілька кроків, рухаючись по сцені, але з його реплік і співу хору аудиторія робила висновки, що герой пройшов довгий шлях. Як правило, обов’язковий атрибут — маска і громіздкий одяг персонажа, фактично приховували міміку і рухи тіла актора.

Театр Но є царством жестів, більшість із яких найчастіше мають певний зміст, хоча є й такі, що вставлені виключно для краси, загальної гармонії і цілісності образу. Протягом вистави актор жваво рухався по сцені в танці і раптом застигав у певній позі, підкреслюючи цим особливий драматизм ситуації. У моменти загострення пристрастей, як правило, були повністю відсутні звук і рух. Це була не просто тиша, а напружене мовчання.

У п’єсах Но були зайняті чотири категорії акторів: головний персонаж, який з’являвся у двох іпостасях — спочатку як людина, потім як дух; дублер чи помічник головного виконавця, його супутник; персонаж, який виконував маленькі інтерлюдії під час вистави чи у перервах між актами; музикант, який грав на одному з чотирьох традиційних для Но інструментів — флейті або трьох видах барабанів. Також у виставах театру Но обов’язково був присутні хор та суфлери-помічники. Тривалість вистави — від ЗО до 120 хвилин, але раніше деякі з них виконувалися протягом декількох днів.

У наш час існує близько 250 класичних сценаріїв для театру Но, що поділяються на декілька видів, а саме:

• божественні п’єси з містичним сюжетом, у яких головний герой спочатку є людиною, а потім перетворюється на духа;

• воїнські п’єси, в яких головний герой у першій частині вистави є духом воїна, а в другій стає людиною і показує глядачам свою героїчну смерть;

• костюмовані (жіночі) п’єси, головний герой яких одягнутий як жінка і виконує складні танці та пісні;

• п’єси демонів — головний герой являє собою дух демона чи іншої релігійної позаземної істоти, дія вистави є напруженою та яскравою. П’єси, дія яких відбувається в сучасності, входять до окремої категорії. На виставах театру Но обов’язково є декорація із зображенням сосни.

Однією з головних особливостей театру є використання акторами особливих дерев’яних масок (їх існує близько 60 видів). Вважається, що маска передає акторові духовну владу. Перед виставою актор довго вдивляється в маску: перед тим як надягти її, він нібито об’єднується з нею — тобто тепер не існує маски і актора окремо.

У наш час не меншою популярністю користуються експерименти на стику традиційного японського мистецтва театру Но і сучасної західної культури. Старовинні містерії та актуальна хореографія, європейська неокласика і стародавні японські барабани тайко, ритуальний танець і балет — все об’єднується докупи.

У театрі Но все неповторно та індивідуально — і маски, і костюми, і танці, і жести. Ці атрибути і прийоми є в кожного персонажа і створені лише ним і для нього. Але театр Но насамперед є цілісною структурою, де з окремих елементів утворюється однорідна вистава, аналогів якої немає в європейських театрах.

Театр Кабукі

еатр Кабукі є демократичним театром Японії. Його мистецтво бере свій початок від ритуальних танців при храмах ще з XVII ст. Величні рухи супроводжувалися дзвінкими голосами юних танцівниць. Прекрасні виконавиці цього жанру підкорювали серця і простого люду, і вельмож Японії. Вони поступово додавали до своїх виступів романтичні та світські танцювальні рухи, виступаючи на відкритих сценах Японії під акомпанемент флейти і барабанів. Зрештою театр Кабукі став поєднанням традиційних стародавніх танців, сюжетів народних балад і віршованих імпровізацій та драматичного і танцювального мистецтва, в якому всі ролі виконувалися жінками.

Саме слово «кабукі» означає мистецтво співу і танцю. Елементи пантоміми та комічні діалоги були привнесені акторами-чоловіками, які поступово зайняли місце жінок. Вистави Кабукі стали улюбленою розвагою простого народу Японії. Публічність жінок, які танцювали у Кабукі, не подобалася консервативній японській владі. Врешті-решт жінкам було заборонено виконувати будь-які ролі у театрі Кабукі, і надзвичайної популярності набуло мистецтво оннагата — виконання всіх ролей театру чоловіками. І в наш час необхідною специфічною рисою театру Кабукі є те, що всі ролі у ньому виконуються чоловіками. Рухи акторів, які виконують жіночі ролі, особливо граціозні, вишукані, їх убрання має довгий шлейф, а розкішно розписані віяла в руках додають особливої витонченості виступам. Не дивно, що в культурі сучасної Японії саме чоловіків вважають тими, хто зберіг традиційні жіночі риси, — ніжність, м’якість, чарівну вроду. Заборону участі жінок у Кабукі було скасовано понад сто років тому, але сучасні японські актриси не досягають вершин надзвичайної майстерності перевтілення чоловіків-акторів.

Театр Кабукі має своєрідну особливість — це авансцена розташована просто у глядацькому залі. Зміна декорації відбувається прямо посеред акту, актори продовжують грати, а завіса не опускається. Робітники сцени одягнуті у чорне (вважаються «невидимими») у цей час змінюють декорації. Сьогодні театри Кабукі технічно удосконалені — з’явилися сцени, що обертаються, механічні люки, що значно підвищило ефектність театральних постановок.

Характерними рисами театру Кабукі є «мова поз» та грим. Особливість чоловічого гриму — нанесення на обличчя кольорових ліній, кожна з яких має певний сенс. Жіночий японський грим відрізняється від європейського лише перебільшенням рис.

Театр Кабукі у наш час складається із трьох видів вистав: історичні п’єси (з придворного життя, п’єси про ворожнечу між феодалами); «простонародні» п’єси; танцювально-драматичні п’єси.

У сучасній Японії театр Кабукі — найпопулярніший вид театрального мистецтва серед усіх традиційних японських драматичних жанрів. Багато провідних акторів цього театру часто знімаються у кінофільмах і на телебаченні. 24 листопада 2005 р. театр Кабукі увійшов у «Третю Декларацію шедеврів усного спадку людства» ЮНЕСКО.

Японські театри не були популярні в світі, але за останнє десятиліття світова мода на все японське дійшла і до театрального життя. Тому сьогодні вистави традиційних театрів Країни вранішнього сонця є важливою подією в культурному житті будь-якого європейського міста.