Тема: Музична і театральна культура.

Первісні музичні інструменти. Музична культура античних міст Північного Причорномор'я. Музична культура Київської держави. Стародавня народна творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні. Обрядовий пратеатр. Мистецтво скоморохів.

Давня музика - найзагадковіша сторінка в літопису історії будь- якої національної культури. Чи можна уявити музику, що не звучить, адже в давнину не було ані нот для її запису, ані технічної апаратури? Музика наших пращурів не збереглася. «Розповісти» про неї можуть археологічні джерела - первісні музичні інструменти, знайдені на стоянках, або їх зображення на різних предметах.

До найдавніших пам'яток музичної культури на теренах України належать інструменти епохи пізнього палеоліту з Мізинської стоянки. Вчені припускають, що віднайдені археологами залишки предметів із кісток мамонта, рогів оленя тощо є духовими, ударними й шумовими музичними інструментами, з яких можна утворити цілий ансамбль: сопілки, «молоток», набірний браслет, що «шумить».

?Висловіть та аргументуйте власні припущення щодо походження музики.

Музична культура Скіфії - представлена музичними інструментами, з-поміж яких - металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця, різні за формою та розміром. На тогочасних фресках і коштовностях трапляються також зображення виконавців музики. Так, на скіфській золотій пластині від головного убору, знайденій біля с. Сахнівка на Київщині, можна побачити бородатого співака, що грає на струнному інструменті грецького типу, на фресках - скіфа з грецькою лірою, а також танцювальниць.

Майстерно виконані візерунки на срібній оправі слов’янських рогів тура, знайдених у Чернігівському кургані, відображають риси скіфського «звіриного стилю», хоч виявляють вже й місцевий колорит. Учені припускають, що ці роги використовувалися як сигнальні інструменти.

Музична культура грецьких міст- колоній Північного Причорномор'я позначена багатим інструментарієм. Музикантів-виконавців зі струнними та духовими інструментами зображували на вазах, фресках, рельєфах. Навчання гри на лірі й авлосі входило до тодішньої шкільної «програми». Яків містах самої Греції, у полісах-колоніях відбувалися музичні агдни - змагання хорів, кіфаре- дів. Поети зазвичай виконували свої вірші під акомпанемент ліри. Значущість цього інструменту підтверджує його карбування на иантікапейських та ольвій- ських монетах.

?Який із давньогрецьких музичних інструментів став символом мистецтва? Як ви думаєте, чому?

 

 

Історичні джерела свідчать про багатожанровий фольклор східних слов'ян,які ще в дохристиянські часи мали багаті обрядові традиції, різноманітний музичний інструментарій. Зарубіжні писемні пам ятки повідомляють, що слов’яни вміли грати на гуслях, лютні, сопілці, бубнах, а також про церковні дзвони, хоровий спів, танці й хороводи під акомпанемент музичних інструментів, що супроводжу вали слов’янські богослужіння.

? Опишіть інструмент гусляра, манеру музикування. Порівняйте зображені гуслі й інструменти на картині Ф. ІІІавріна та гравюрі В. Лопати (див. с. 31).

Основу духовної культури будь-якого народу становить усна народна творчість, якій притаманні національна самобутність і неповторність. Не випадковим е вислів, що фольклор - то душа народу. Характерною рисою фольклору є синкретизм: поетичні тексти або співають, або виголошують з певною інтонацією і ритмом за допомогою міміки, жестів у супроводі інструментальної музики й танців під час виконання обрядових дій.                  Народні пісні, танці, ігри походять із землеробського культу слов'ян, а тому пов’язані з тією чи іншою порою року. Здавна вони складались у календарно обрядові цикли - весняний, літній, осінній, зимовий.                               За жанрами розрізняють веснянки й гаївки (гагілки), русальні й купальські пісні, жниварські пісні (зажинкові, жнивні, обжинкові), колядки та щедрівки.

? Пригадайте календарно-обрядові пісні, які ви вивчали на уроках української літератури, музичного мистецтва, заспівайте їх. Коротко розкажіть про жанрові особливості пісень.

Спів веснянок завжди супроводжувався хороводами, танками, іграми в полі або на лісових галявинах. Діти та молодь виконували різні обрядові пісні ігри з імітаційними рухами, звертаючись із привітанням до природи - рослин, птахів, тварин, сонця. Наприкінці весни - на початку літа виконували русальні пісні, в яких оспівувалася природа, звучали мотиви кохання. Пізніше образи мавок, русалок ожили у творчості Т. Шевченка і Лесі Українки, операх О. Дарго- мижського, М. Римського-Корсакова, М. Лисенка, М. Леонтовича.                                                                                               У червні, під час свята Івана Купала, співали найдавніших купальських пісень, в яких славили життєдайні сили природних стихій - вогню, води, сонця. Юнаки стрибали через палаюче вогнище, дівчата ворожили на вінках, пускаючи їх по воді.                                                                                   Для осінніх жниварських пісень характерні урочисте звеличування хліборобської праці, побажання щедрого врожаю, добробуту.                                         До зимового циклу входили колядки (назва походить від імені слов’янської богині неба Коляди), щедрівки (від Щедрого вечора перед Новим роком). В обрядах колядування й щедрування з привітанням господарів і побажанням їм здоров’я та достатку брали участь діти, за що їх традиційно винагороджували ласощами.                                                                            Із давніх-давен пісня - неодмінний супутник і в радості, і в біді - ставала невід’ємним атрибутом родинного життя людей. До архаїчних належать родинно-обрядові пісні: весільні, колискові, плачі та голосіння.            Образний діапазон весільних пісень значний: ліричні й сумні, присвячені прощанню молодої з родиною, безтурботною юністю, або урочисті застільні, в яких звеличували молодих, веселі танцювальні.            Тематика повільних і наспівних колискових включає фантастичні та казкові сюжети.

? Схарактеризуйте мелодію однієї з народних колискових пісень.

Емоційно напружені речитативні плачі та голосіння належать до глибинної архаїки. Народ ставився до мистецтва «голосильниць» з глибоким шануванням.                                                                                                                  Ці музично-поетичні фольклорні зразки не записували, а варіюючи, усно століттями передавали від покоління до покоління. Тому в зміненому вигляді традиції народних обрядових пісенних жанрів дійшли до наших днів.                                                                                                                               Водночас жанрові різновиди фольклору на території України збереглися неоднаковою мірою. Так, у Карпатах найбільш поширені обрядові народні пісні, особливо коломийки; на Наддніпрянщині - історичні та ліричні, пісні, а на Лівобережжі — ліро-епічні.                                                   Державне зміцнення, встановлення культурних зв’язків із сусідніми країнами, введення християнства - ось визначальні чинники, що сприяли розквіту музичної культури Київської Русі. Музика відігравала істотне значення в житті простого люду, побуті князівства, в церковних відправах. За княжої доби відбувається поступове відокремлення народної і професійної культури - тобто культури низів і князівства (владної верхівки).                               Поряд зі стародавніми обрядовими піснями виникає новий фольклорний жанр - билини. Цей різновид героїчного епосу стає провідним у народній творчості часів Київської Держави, але надалі зникає з ужитку. Билини оспівують історичні події, героїзм захисників рідної землі: князів, бояр, дружинників. Проте найпопулярнішим був образ воїна-богатиря з народу - Іллі Муромця. Урочисту, декламаційно-речитативну манеру співу легендарного Бояна під акомпанемент гри на гуслях описано в «Слові о полку Ігоревім»: «Боян же, братие, не 10 соколовъ на стадо лебедей пуіцаше, но своя вещиа персты на живая струны воскладаше; они же сами князем славу рокотаху».

? Пригадайте з курсів історії, літератури тощо імена народних героїв періоду Київської Русі. Назвіть живописні твори, присвячені цій темі.

До скарбниці музичної культури Київської Держави долучалися й танці, про що яскраво свідчить чаша з Чернігова (XII ст.). На ній зображено танцівницю, яка рухається під музику гусляра (с. 32).                                                             З уведенням християнства церковнослужителі прагнули викорінити прадавні язичницькі вірування, проте зробити це супроти волі народу було важко. Поступово старі й нові обряди поєдналися, утворився своєрідний релігійний дуалізм. Так, збігаються в часі:

- стародавній звичай зустрічати весну - з Великоднем (Пасхою);

- русальні обряди - з християнським святом Трійці;

- свято Купала - з днем Івана Хрестителя;

- Коляда - з Різдвом Христовим;

- Щедрий вечір - з йорданськими святами, Водохрещею.

Високий рівень музикування при княжому дворі, виступи візантійських і місцевих виконавців засвідчують твори давньоруської літератури, сюжети книжкових мініатюр, фресок.                                                                                                   Одна з фресок собору Св. Софії зображує виступ соліста, що грає на струнному смичковому інструменті, подібному до скрипки, інша - цілий

ансамбль, де музиканти грають на різних інструментах: флейті, металевих тарілках, сурмах (двоє), музичних дзвонах, маленьких парних барабанчиках, інструментах, подібних до лютні та ліри, а також, імовірно, на пневматичному органі. їхня гра супроводжує виступ акторів-акробатів. Ця фреска дістала назву «Скоморохи», хоча, за іншою версією, на ній зображено не київських музикантів, а придворний оркестр імператора, який грав під час візиту княгині Ольги до Візантії.                                                                           У походах князів звучала так звана «ратна» музика, військові оркестри використовували різні духові інструмента - сурми, рога, сопілки, окарина, кувички, волинки, жалійки, а також ударні бубни, накри, тулумбас, тарілки, дзвіночки. Військові музиканти уславлювали князів, ушановували послів іноземних держав на офіційних прийомах; музика лунала на святкових трапезах і під час веселих розваг при княжому дворі.      В оформленні церковних богослужінь, як і у фольклорі, деякий час співіснували язичницькі та християнські обряди. Запозичені з Візантії церковні піснеспіви впроваджувалися завдяки запрошеним до Києва грецьким і болгарським співакам. Головним осередком культивування церковних співів стала Києво-Печерська лавра. Поступово, під впливом місцевих народних традицій, вони змінювалися, адже місцеві співаки засвоювали мелодії «з голосу», відтворюючи їх з пам’яті.                     Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, що колоритним перегуком супроводжувала християнські свята, скликала народ на віче.

? Розгляньте фреску Софійського собору на фотоілюстрації. Назвіть музичні  інструменти. Висловіть та спробуйте довести власну думку щодо можливого зображення на фресці пневматичного органа.

            Таким чином, музична культура Київської Держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня, вона розвивалася під впливом європейської музичної культури, водночас плекаючи власну самобутність.

            У період розвитку музичної культури польсько-литовської доби візантійські мистецькі орієнтації змінювалися на ренесансні, адже в ті часи на українські терени хвилею покотилися ідеї західноєвропейського Відродження, окремі спалахи якого були відчутні в церковній музиці. В її надрах упродовж Х-ХУІ ст. розвивався музичний професіоналізм.

            В історії української церковної музики умовно можна виокремити два періоди й відповідні їм стилі виконання: монодич- ний (одноголосий) і партесний (багатоголосий). Деякий час, протягом переходу від одноголосся до багатоголосся, ці стилі співіснували.

            Основна відмінність східнохристиянського - православного - музичного ритуалу від західнохристиянського - католицького - полягає у використанні лише вокальної музики, хорового співу без акомпанементу (а капела). На противагу західноєвропейському церковному обряду, органний супровід не використовувався.

            Ще з часів Київської Русі запанував знаменний розспів - одноголосий унісонний спів з обмеженим діапазоном і строгим піднесеним складом.

Мелодії, запозичені з Візантії, змінювалися під впливом місцевих

народнопісенних традицій. їх записували спеціальними знаками крюками (від старослов. «крюк», «знамено» - знак). За відсутності лінійок для запису висоту та тривалість звуків фіксували лише орієнтовно.

            За місцем походження розспіви поділяють на київський, лаврський, волинський (почаївський), руський (галицький), прикарпатський (василіанський), чернігівський, грецький, болгарський, сербський тощо.

            Прагнення до більшої виразності церковної музики сприяло виникненню партесного співу (від лат. — партії, голоси). Тоді само відбувається чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром на бас, тенор, а.пьт і дискант. Тексти записують близькою народові слов яно-руською мовою, мелодії - вже не крюками, а новим «київським знаменом», тобто квадратними нотами на лінійках (з другої половини XVI ст.).

            Яскравий і пишний партесний спів поширювався завдяки діяльності братських шкіл - Острозької, Львівської, Київської, Луцької та інших, де церковний спів і музична грамота належали до обов'язкових навчальних предметів. Зберігся нотний реєстр бібліотеки Луцького братства, до якого увійшло близько 300 партесних творів більш як десяти авторів, що є свідченням високого розвитку хорової культури України польсько- литовської доби.

 

Театральна культура найдавніших часів

Мальовнича природа України! Неозорий краєвид степу, стрімкі річки, затишні куточки лісів не могли не позначитися на світогляді українців. За уявленнями наших предків, природу населяли різноманітні божества - перелесники, польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки, - що мешкали в річках, болотах, лісах, на полях тощо, і могли приймати образ тварин; рослини також сприймались, як живі істоти. Все це пробуджувало чуттєву небайдужість до навколишнього світу, надихало на ігри, урочисті свята, обряди на честь обожнюваних, хоч водночас і незбагненних людиною сил природи.                                                                           Ранньому обрядовому театру українців - дітей природи - з його танцями, масками, костюмами, вокальною вібрацією і оповідальністю притаманна велика драматична сила                                                                                 Починалося все з пісні, в якії! головне місце відводилося не слову, а мелодії і ритму. Виконували пісню в хороводі (спів у колі) і супроводжували рухами та мімікою, тобто дією - однією з істотних ознак драми. Імітація чужих жестів, рухів, голосу мала на меті перебрати подобу «Іншого» - ставала тим зерном, з якого виросло театральне мистецтво.                                       Поступово хор розпався на дві групи, що переспівують одна одну. У такий спосіб з'явилася наступна істотна ознака драматургії - діалог, поки що хоровий, який супроводжує і пояснює мімічну дію.                                                                       У подальшому з хору виокремився головний співак - корифей, якому хор уже лишень допомагав, а згодом місце корифея зайняли дві особи. Тож монолог перетік у діалог двох акторів, відкривши простір їхньому натхненню та інтерпретаторським здібностям.                                                                   Діалог став поштовхом до створення усних сюжетних епізодів, сценок, у яких поєднувалися комічне й трагічне, умовне й грубо- натуралістичне                                                                                                                           Таким чином, ранній обрядовий театр містив елементи того, що згодом дістане назву літературний рід, а саме: епос, лірика, драма, які поки що існували в синкретичному (нероздільному, злитому) стані.                 Театралізовані уявлення язичницької доби перейдуть і до християнської, особливо обряди, пов’язані зі зміною пір року, що трансформуються в обряди веснянок, Купала. Коляди, щедрування або весільні.                                                                                                                                     Знавець українських звичаїв, український народознавець О. Воропай записав весільний обряд «Просо», який мас всі ознаки ігрового театру.

Обряд «Просо»

Зібравшись на вигоні, дівчата вибирають з-поміж себе двох: одну називають «матір’ю»,а другу - «господинею». Решту учасниць гри називають «дочками». Зробивши такий вибір, дівчата стають в один довгий ряд. Першою в ряду стоїть «мати». «Господиня» бере в руку довгу палицю і стає збоку; потім вона підходить до «матері» й питає:

• Де твоя дочка?

Та відповідає питанням:

• Нащо вона тобі?
• Щоб ішла просо жати.
• Десь на тому кінці!

«Господиня» йде до протилежного кінця ряду, стає перед крайньою з дівчат і каже:

• Казала мати, щоб ти ішла до мене просо жати!
• Яке?

«Господиня» піднімає палицю вище голови і каже:

-Таке!

• Не дістану.

«Господиня» опускає палицю аж до землі, говорячи:

-Таке!

• Не нагнуся.

Тут відбувається діалог між «господинею» і «дочкою»:

• Куплю тобі сорочку.
• У мене є!
• Куплю тобі спідницю.
• У мене є!
• Куплю тобі хустку.

-У мене є!

І так «господиня» перелічує весь одяг, який звичайно повинна мати дівчина, що збирається виходити заміж. За кожним разом «дочка» відповідає: «У мене є!», тобто показує, що вона вже готова виходити заміж. Господиня, почувши, що в дівчини все є, удає з себе сердиту, ніби б’є дівчину палицею і гонить її до «матері», примовляючи: «А заміж! А заміж!» Коли «дочка» заховається за «матір», «господиня» залишає її і знову звертається до матері з тим самим питанням: «Де твоя дочка?», і гравідбувається заново. І так продовжується, аж поки «господиня« не пережене всіх «дочок», раз-у-раз приказуючи: «А заміж!»

Україні дістався й античний театральний спадок від греків, що припливли морем у кінці VII - на початку VI ст. до н.д. і заснували театри в грецьких колоніях Ольвії. Херсонесі, Феодосії, долучивши місцеве населення до умовної естетики античного театру. Археологи виявили поблизу сучасної Керчі уламки споруди амфітеатру і майстерню, де збереглися залишки печей для обпалювання і відливання теракот. Серед цих теракот - маски акторів у комедійних і трагедійних ролях.                                      Досвід театру княжої доби зафіксовано в старовинних розписах. Після прийняття християнства, незважаючи на невдоволення церкви, при княжому дворі влаштовували бенкети. Популярною розвагою там були танці, музика та забави, про що свідчать зображення на стінах київського Софійського собору. Фрески відтворюють сцени поєдинку людини з рядженим звіром, свято Коляди, змагання вершників. У цих виставах відчувається вплив ранньої Візантії, міста якої славилися масовими видовищами, успадкованими від пізньої античної доби.                                      З’являлись у княжих палацах і скоморохи. Можливо, вони прийшли з Візантії (візантійське слово скомарх означає - майстер сміховий). То були «люди перехожі», мандрівні актори, які постійно блукали з місця на місце. Через це простий народ сприймав їх як людей досвідчених, адже вони багато бачили й знали. Вони водили з собою «вчених» тварин - ведмедя, собаку, мавпу. Власне, саме скоморохів можна вважати першими акторами, які вміли співати, танцювати, грати на музичних інструментах, створювати й виконувати драматичні твори. Репертуар тогочасних вистав складався з пустотливих пісень, драматичних сценок, соціальної сатири. Дійові особи вдягалися в скомороший одяг і грали в масках.

?3a ілюстраціями опишить мистецтво скоморохів. Подискутуйте на тему «Як відбувалася підготовка скоморохів до виступу».

Окрім мандрівних, були й осілі скоморохи. Ймовірно, вони - ініціативні корифеї, які виокремилися з народно-обрядового театру. Відомі навіть скомороші поселення, назви яких збереглися й дотепер: село Скоморошки Київської та Скоморохи - Львівської областей. У народному побуті мистецтво скоморохів посіло вагоме місце. Виступаючи на вулицях і площах поселень, скоморохи безпосередньо спілкувалися з глядачами, залучаючи їх до гри. Головний герой вистав - веселий і кмітливий мужик, собі на умі. Дотепи й жартівливі промови скоморохів можна було почути на весіллях, багатьох календарних святах. Без них не обходилася жодна розвага. Часто скоморохи були й лялькарями, влаштовуючи покази лялькових вистав, що незмінно мали гучний успіх. Отже, впровадження християнства дало початок нової культурної доби в історії Київської Русі: поряд з першими школами, появою перекладів літературних творів з болгарської і грецької мов і оригінальних творів українських митрополитів Ілларіона, Климента Смолятича, будівництвом мурованої церкви в Києві — Десятинної, розвитком народних промислів (техніки мозаїки, різьбярства тощо), старовинний народнообрядовий театр з його поєднанням, за словами І. Франка, «захожого елементу» — мистецтвом скоморохів - дає зародки театрального мистецтва як поетичного і музично-драматичного дійства.

1     Назвіть елементи драми, які зародились у язичницькому обрядовому театрі.

2     Хто такі скоморохи? Які традиції мистецтва скоморохів наявні й дотепер?

3     Розгляньте репродукцію картини II. Холодного. Інсценуйте її сюжет або обряд, описаний О. Воронаем у книзі «Звичаї нашого народу».

По горі, горі павоньки ходять,

Ой, дай Боже, по горі, горі.

За ними ходить ґречная панна,

Ой, дай Боже, ґречная панна.

Ґречная панна, панна Оксана,

Ой, дай Боже, панна Оксана.

Ой, ходить, ходить і пір'ячко збирає, Ой, дай Боже, пір'ячко збирає.

Пір’ячко збирає, у рукав складає, Ой, дай Боже, у рукав складає.

З рукава бере, на столи кладе,

Ой. дай Боже, на столи кладе.

 

П. Холодний. Казка про дівчину й паву

З столика бере, виночок вине,

Ой. дай Боже, виночок вине.

Виночок вине, на голівку кладе,

Ой, дай Боже, на голівку кладе.

Та звилися буйниї вітри,

Занесли вінець на синєє море,

А там три рибалки рибу ловили,

Ой, дай Боже, рибу ловили.

Рибу ловили, вінець зловили,

Ой, дай Боже, вінець зловили.

«Та що ж нам буде та й за перейми? Ой, дай Боже, та й за перейми?»

Першому буде шовковая хустка,

Ой, дай Боже, шовковая хустка.

Другому буде золотий перстень,

Ой, дай Боже, золотий перстень.

Третьому буде сама Оксана,

Ой, дай Боже, сама Оксана.

•