урок 7

Тема: ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ДАЛЕКОГО СХОДУ

ст. 92-97

Китайський національний живопис з’явився дуже давно. Він кардинально відрізняється за матеріалом, технікою і художніми засобами від європейського. Сучасні китайські художники і сьогодні дотримуються традицій стародавнього живопису, використовуючи туш, мінеральні та рослинні фарби, які наносяться на шовк (іноді на бавовняну тканину) або на особливий папір із м’якого тонкого волокна. Такі картини у формі сувоїв можуть бути горизонтальними – для розглядання їх на столі, чи вертикальними – для прикрашання стін. Китайські художники здавна використовують різні техніки, які залежать від товщини обраного пензля: мазок може бути і дуже товстим, і дуже тонким, майже невидимим.

Одним із видів традиційного китайського живопису називається гохуа. Він дуже відрізняється від звичного для нас європейського образотворчого мистецтва. Це картини, що написані тушшю на спеціальному рисовому папері та іноді на шовку. У живопису гохуа виділяються дві основні техніки (стилі) – се і («живопис ідеї») і гунби.

Картини в стилі се і пишуться дуже швидко, але удавана недбалість насправді є передачею глибокого почуття, втіленого у кожному мазку. Всі картини сповнені символічними образами, фантазією художників.

Картини у стилі гунби відрізняються ретельністю прописування деталей. У цьому стилі часто пишуть портрети, історичні сцени, а також зображуються архітектурні пам’ятки.

Китайці вважають, що картини повинні створювати настрій, приносити успіх, захищати від неприємностей, відганяти злі сили. Картина повинна бути не тільки гарна зовні, але і мати внутрішню красу, силу і «енергію» - це предмет захоплення, джерело радості та стійкості. У багатьох установах, в офісах правління компаній, в ресторанах і сьогодні престижно мати гарну картину з відповідною символікою.

Особливістю китайського живопису є те, що образи на картині створюються виключно за допомогою лінійного малюнка, можливостями об’єму художники при цьому зовсім не користуються. Інструменти митців – пензлі, туш, папір і посудина з тушшю – вважалися дорогоцінними та створювалися виключно з найякісніших матеріалів. Цікаво, що елементами китайських картин є написані автором назви картини, її віршований опис і особиста червона печатка на підтвердження особи майстра.

У Китаї живопис і мистецтво каліграфії (красивого і чіткого письма) є дуже близькими. Китайський живопис – цілісний вид мистецтва, в якому вірші та каліграфія є невід’ємною частиною полотен, відтворюючи гармонію і сповнену загадковості світобудову. І художники, і каліграфи користувалися тими самими вищезазначеними інструментами та прийомами.  В основі образотворчого мистецтва Китаю лежить – найпростіший елемент, за допомогою якого досягається художня досконалість. Намальовані ієрогліфи, дерева, обличчя стають рівноцінними за вкладеними у них глибоким значенням і життєвою гармонією. Мета китайської естетики полягає в тому, щоби пізнати суть животворних джерел гармонії життя.

Каліграфія підносить графічну красу ієрогліфів. Це мистецтво є своєрідним видом медитації, в якому митець наново відкриває гармонію власного « Я», вступаючи у спілкування із Всесвітом. Ієрогліфи створюються із надзвичайною експресивністю руху та малюють образну силу знаку. Оволодіти каліграфією дуже важко, у ній є важливим кожен рух пензля, який повинен бути точним. Сліди туші, яка кладеться на пористий папір, уже не можна стерти чи виправити. Ієрогліфи походять з малюнкового письма, де кожний символ був маленькою копією предмета чи явища.

Тому в Китаї виник головний напрям візуального мистецтва – веньженьхуа – гармонійне поєднання поезії, каліграфії та живопису. Сувої цього мистецтва відзначалися особливою красою і прикрашали палаци імператорів. Сюжет малюнка, віршовані рядки доповнювались довершеним мистецтвом каліграфії, утворюючи шедевр з єдиною ідеєю.

Здавна сформувались декілька китайських живописних жанрів, основними з яких є портрет, пейзаж «гори й води», жанр фауни і флори і анімалістичний жанр. Кожний художник у Китаї, як правило, обирає собі один жанр і стає справжнім професіоналом, створюючи полотна на обмежену кількість мотивів.

У портретному живописі особливого поширення набули зображення жінок, сповнених благородства, піднесеної чистоти і витонченої краси. Художники відтворювали не лише портретну схожість зображуваних людей, а й особливості їхнього характеру, душевного стану.

Найпоширеніший жанр – китайські пейзажі – передавав східну ідею єдності людини з природою, згідно з якою між ними немає нездоланних перешкод. Своїми творами майстри намагалися викликати у глядачів бажання бути ближчими до гір, водойм і лісів, злитися з ними, передати природі свої почуття і відчути природу у відповідь.

Специфічним для китайського живопису був жанр фауни і флори. Митці створювали характерні сюжети: трава, гілки, бамбук і каміння з розміщеними на них птахами та звірами. Найчастіше зображувалися квітучі сливи, орхідеї,бамбук, хризантеми – втілення благородних рис людини, півонії – втілення людської краси, багатства та почестей, а також півні – символ військової витриманості, гуманності, освіченості, хоробрості та віри.

Символічне значення кольору

На основі вчення про п’ять першоелементів світу (вода, вогонь, дерево, метал і земля) китайські художники використовують п’ять основних кольорів, які вважають зразковими: чорний, червоний, синьо-зелений, білий і жовтий:

• Чорний колір здавна вважався кольором небес, тому він є основним для давнього китайського живопису, також він символізує зиму і північ;
• Білий колір співвідноситься із золотом, чистотою, а також з осінню і заходом;
• Жовтий асоціюється із  землею, праведністю, він вважається найкрасивішим і означає цент Всесвіту;
• Синьо-зелені відтінки символізують весну, час, коли все сповнене сили й енергії. Також ці відтінки співвідносяться із сходом;
• Червоний колір – це радість і світло, літо. Також ці відтінки асоціюються із півднем.

Фарби добуваються із мінералів та рослин і тому є дуже яскравими. На картинах важливою є інтенсивність обраного кольору. Наприклад, вода в уяві китайського художника має зовсім різні відтінки  залежно від пори року: взимку вона чорна, зелена навесні, синьо-зелена влітку і темно-зелена восени. Крім того, має значення смислове навантаження віршів, зображених на полотнах.

Майстри Китаю зберегли своєрідність своєї манери живопису, відмовившись від європейських впливів, і за допомогою найпростіших ліній створили роботи високохудожньої довершеності.

Запитання для самоконтролю та самоперевірки:

І. Оберіть одну правильну відповідь.

   (правильна відповідь – 1 бал)

1. Основними жанрами китайського живопису є:

а) історичний;

б) пейзаж «гори і води», живопис квітів і  птахів і анімалістичний жанр;

в) біблійний.

2. Здавна художники Китаю в основному використовують кольори:

а) всі кольори;

б) червоний, чорний, синьо-зелений, білий і жовтий;

3. Китайський живопис – цілісний вид мистецтва, в якому невід’ємною частиною полотна є:

а) гармонійне поєднання поезії, каліграфії та живопису;

б)вірші та пейзаж;

в) каліграфія та живопис.

ІІ. Додайте стислу відповідь на запитання:

     (правильна відповідь – 2 бали)

1. Яка східна ідея втілилася у найпоширенішому жанрі китайських художників – пейзажі?
2. У чому полягає специфіка китайського живопису в жанрі фауни та флори?

ІІІ. Дайте розгорнуту відповідь на запитання.

(правильна відповідь – 3 бали)

1. Проаналізуйте китайську картину, яка вам сподобалась
2. На основі вчення про п’ять першоелементів світу поясніть, що символізує кожен колір. У чому полягає символічне значення кольору в китайському живописі?

IV. Поміркуйте…

(правильна відповідь – 4 бали)

1. Опишіть головний напрям у китайському візуальному мистецтві – веньженьхуа.
2. Які характерні риси національного китайського живопису стилю гохуа Ви знаєте?