урок 4

Тема: Образотворче мистецтво 17-18 століття. Стиль бароко в українському мистецтві (архітектура, Андріївська церква, маріїнський палац, Почаївська лавра), іконопис (Й.Конзелевич), портретний живопис, гравюра, скульптура (Й.Пінзель) 

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ХУІІ-ХУІІІ ст.

Архітектура українського бароко, розквіт якого припав на XVII- XVIII ст., уособлює піднесення, святковість, відчуття душевного спокою. Українські майстри цього періоду прагнули поєднати в кам’яному храмовому будівництві європейські риси мистецтва бароко з місцевими традиціями мурованого будівництва та зведення дерев’яних храмів, започаткованими за часів Київської Русі.

             Химерність форм, пишність і декора­тивність, притаманні західноєвропейсь­кому бароко, в українській архітектурі врівноважуються чистими площинами стін, завдяки чому створюється загальна гармонія елементів - у всьому панують міра і такт.

Стиль бароко привніс в архітектуру новий характер форм і композиційного бачення: пластика набуває статусу основ­ного засобу художньої виразності, створює неспокійну гру світлотіні; у планах і фор­мах переважають складні криволінійні обриси, динаміка. Екстер'єри прикраша­ються колонами й пілястрами, фасади та інтер’єри доповнюються скульптурами, в оздобленні рясно використовуються плафони, які ілюзорно зображують небо з ангелами, що ширяють у ньому.

Українське бароко можна розділити на дві архітектурні школи: східну й західну. Остання, у свою чергу, включає західноєв­ропейське (римо-католицьке бароко на зем­лях України) та західне українське бароко, в якому європейські традиції поєдналися з національними.

            На території правобережної Наддні­прянщини та Лівобережжя постає баро­кова архітектура так званої східної школи (гетьманське, старшинське, козацьке, мо­настирське бароко). За доби Гетьманщини (1648-1782 рр.) поширилося будівництво споруд різних типі

навчальних тощо), оборонних, промислових, проте провідним типом були церковні будівлі. Найвиразніше національні риси втілилися в архітекту­рі кам’яних храмів, що походили від дерев’яних церков. Будівлі храмів утворювали у плані хрест з об’ємною динамічною композицією в центрі, яка зазвичай завершувалася п’ятьма чи дев’ятьма верхівками. Особли­вої довершеності й краси набули форми бань, яким немає рівних у всій Європі.

            Храми здебільшого споруджували в місцевості, яка добре огляда­лася з усіх боків. Храмова архітектура тих часів позначена своєрід­ною національною специфікою - відсутністю чітко вираженого фасаду, що відображало особливості світобачення. Храм має однаковий вигляд звідусіль і водночас відкритий до всіх частин світу. У цьому вбачається втілення не тільки демократичних ідей козацтва (приблизно однакова висота бань собору свідчить про демократизм тогочасного полкового устрою), а й складного відчуття поєднання кінцевого і безкінечного. Таке відчуття виникає в кожного, хто спробує обійти, наприклад, Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві. Скільки б ви не пересувалися вздовж його стін, храм постійно ніби повертається навколо своєї осі, зберігаючи свій незмінний вигляд. Обійти його неможливо так само, як пережити вічність або подолати безмежжя. Інакше кажучи, козацький собор - ірраціональний образ світу, втілений у камені. Такими є також Троїцький собор у Густині (Прилуччнна), Преображенський собор в Ізюмі.

            ? Схарактеризуйте зразки храмів у стилі українського козацького бароко. Зазначте особливості композиції, архітектурних форм, оздоблення.

Більшість київських монастирів, починаючи з княжої доби, створю­валась як ансамблі. Формування ансамблів завершується в епоху баро­ко, коли добудовують нові споруди, споруджують дзвіниці — домінанти ансамблів. Монастирі оточують стінами й вежами, які із суто військово-оборонних споруд перетворюються на органічні компоненти ансамблів, і, зрештою, всі будівлі набувають єдиного стильового «обличчя»: їх шту­катурять, білять, а після реставрації «вдягають у барокове вбрання». Так з'являються цілісні щодо художнього втілення ансамблі Києва, Чернігова. Переяслава. Межигірський, Мгарський та інші монастирі Придніпров’я і Лівобережжя.

            Заслуговує на увагу просторова організація барокових ансамблів. Києво-Печерська лавра та Видубицький монастир у Києві, Троїцький монастир у Чернігові вражають своєю цілісністю та органічною єдніс­тю з довкіллям. Живописність підкреслюється м’якою пластикою форм, соковитою ліпниною фасадного декору, ошатним силуетом верхівок та асиметричним розташуванням будівель.

            ?Пригадайте і поясніть значення терміна ансамбль. Як виявилися риси українського бароко в архітектурних ансамблях? Поміркуйте, чому ансамблі з’явилися саме за козацько-гетьманської доби.

            Потяг до естетичної виразності й декоративності поширився і на ци­вільне будівництво. Чудовою пам’яткою української житлової архітекту­ри, що збереглася з XVII ст., с будинок Я. Лизогуба в Чернігові. Розкішна пластика фасадів і фронтонів створює мальовничу гру світлотіні.

            Із XVII ст. і до середини XVIII ст. Київ інтенсивно відроджується як духовно-просвітницький, культурний і національний центр. Справжні­ми перлинами українського бароко тут є Митрополичий дім, а також бу­динки й дзвіниці Київської лаври зодчого Степана Ковніра, з-поміж яких особливою оригінальністю позначено лаврську друкарню.

            Водночас зі зведенням нових споруд перебудовують і старі, у вигля­ді яких тепер відчутні барокові впливи. Зокрема це стосується повністю відновленого собору Святої Софії. На старій Кирилівській церкві надбу­довано чотири наріжні бані й споруджено пишний бароковий причілок на фасаді. Головну церкву Київської лаври оздоблено дивовижною ліп- ниною, де окремі барокові мотиви переплітаються з народною рослин­ною орнаментикою.

міський водогін на Подолі з павільйоном-фонтаном «Самсон», Покровська церква), Бартоломео Растреллі (Андріївська церква, і Маріїнський палац), Йоганн Готфрід ІІІедель (дзвіниці Києво-Печерської лаври й Софійського собору, брама Заборовського).

            ? Визначте характерні риси українського бароко в архітектурі, використову­ючи фотоілюстрації.Уявіть, що ви проектуєте власний житловий будинок. Які прийоми бароко при цьому використаєте? Чому?

            Яскравими архітектурними пам’ятками західного українського баро­ко е собор Святого Юра у Львові, Успенський собор Почаївської лаври на Тернопільщині. У цих спорудах поєдналися впливи західноєвропейської барокової архітектури (зокрема, акцент на головному фасаді) та художні перева­ги українських дерев'яних церков. Львів­ський собор (с. 51), створений архітекто­ром Бернардом Меретином. стоїть на терасі, оточений із трьох боків низькими корпусами. Його фасад розчленований пі­лястрами й карнизами.

Успенський собор у Почаєві спорудже­ний за проектом архітектора Готфріда Гофмана. Будівництвом керував львів­ський майстер П. Полейовський. Голов­ним акцентом загальної терасної компо­зиції Почаївської лаври, розташованої на схилах із поступовим підвищенням, є собор, який чудово вписується в довкіл­ля, домінуючи над місцевістю. Стрункі, ошатні башти й фігурний фронтон, вось­мигранний купол зі світловим ліхтарем, багатий декор і білосніжний колір стін створюють життєрадісний образ.

Домініканський костел у Львові

Серед кращих пам'яток західноєвропейського (католицького) бароко на теренах України - Домініканський костел у Львові (архітектори Я. де Вітте і М. Урбанік).

И Схарактеризуйте фасади львівського і почаївського соборів, Домінікансько­го костелу за світлинами. Як втілилися риси європейського бароко в укра­їнській архітектурі? Порівняйте храми різних шкіл бароко - західної та східної. Поміркуйте над відмінностями й спільними рисами.

АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА

            Архітектурним шедевром світового значення є Андріївська церква (1754 р.) в Києві, що височить на одній із круч Старокиївської  гори на Подо­лі. Проект будівлі розробив відомий італійський архітектор Б. Растреллі. Екстер’єр церкви вражає багатством декору. Стіни й барабани бань розчле­новані по вертикалі пілястрами й колонами. Круглі вікна обрамлені розкішним ліпним орнаментом, на фронтонах розміщено чавунні картуші. Мальовничос­ті фасадам додає яскраве розфарбування: на бірюзовому тлі увиразнюють­ся білі колони, пілястри й карнизи; сяють позолотою чавунні капітелі; вздовж граней темно-зеленої бані звиваються золочені гірлянди.

            Принцип пишного декору збережено й в інтер'єрі, головним акцентом якого виступає триярусний монументальний іконостас. На пурпуровому тлі вирізняються позолочені пілястри, карнизи й багате різьблене обрамлення ікон. Поверхню царських врат всуціль укрито мереживним різьбленням. У де­кор уведено скульптуру - голівки херувимів, постаті ангелів, трифігурну групу «Розп’яття», що увінчує іконостас.

            Ікони іконостаса, розпис кафедри, картини шатра писано олійними фарба­ми на полотні. Більшу частину ікон виконав у Петербурзі художник І. Вишняков з учнями. Живопис на зворотному боці іконостаса створили українські худож­ники І. Роменський та І. Чайковський. Найбільшу цінність становлять роботи талановитого живописця Олексія Антропова: розпис кафедри, шатра, ве­лика картина «Тайна вечеря» у вівтарі, частина ікон (на одній з них - «Успіння Богородиці» - зберігся його підпис). Загалом інтер'єр Андріївської церкви - світлий, ошатний, мажорний - справляє враження парадної палацової зали.

            Художня виразність, довершеність, оригінальність задуму Андріївської церкви, дивовижна гармонія форм із навколишнім ландшафтом зажили цій архітектурній пам’ятці всесвітньої слави. Із 1968 р. Андріївську церкву відкри­то для відвідувачів.

            Потужний дух пориву та неспокою, характерний для мистецтва баро­ко, яскраво виявився у скульптурі. Найбільшого розвитку цей вид мис­тецтва набув на західноукраїнських землях завдяки особливостям куль­турних впливів і релігійної свідомості. Скульптори працювали в мармурі, відливали з металу, різьбили камінь.

            Скульптурним зображенням з надгробків, встановлених у церквах і каплицях, притаманні динамізм і пишна декорованість. Яскравою і ха­рактерною пам’яткою доби бароко є каплиця Боїмів у Львові, фасад якої прикрашений скульптурами у два яруси. У нижньому ярусі, розділеному шістьма різьбленими й орнаментованими колонами, крім скульптурно

оздоблених вікон і дверей, містяться дві ніші з постатями святих; у верхньому ярусі статуй, рельєфів та орнаментів ще більше. Не менш рясно, ніж зовні, вкри­то скульптурними деталями каплицю Бо­їмів усередині. Шатро, що покриває кап­лицю, поділено на квадрати, в кожному вміщено погруддя святого або ангела. Ві­втар складається із серії образів, вико­наних у рельєфі й помережаних різьбле­ними орнаментованими архітектурними деталями - колонами, пілястрами, арка­ми тощо.

            ? Що вас вразило в цій архітектурній пам’ятці ? Як скульптори оздобили купол та стіни каплиці? Які ознаки стилю бароко притаманні скульптурним збереженнямцієї споруди?

            Йоганн Георг ПінзеЛь - визначний український скуль­птор другої половини XVIII ст. Його твори (зокрема, скульпту­ри з львівського собору Св. Юра, ратуші у Бучачі) вирізняються підвищеною емоційністю та динамізмом, дивовижною життєвіс­тю форм. Герої майстра (переважно з біблійних сюжетів) перебу­вають у русі, несподіваних ракурсах; пози, жести та вираз їхніх облич втілюють різноманітні емоційні стани. У своїй творчості скульпторові вдалося найвищою мірою втілити дух бароко: дина­міку, мінливість, експресію.

            Невідомими для історії є дати життя митця. Відомо тільки, що в середині 1740-х рр. при дворі магната М. Потоцького з'явився скульптор, який назвався ім’ям Пінзель. ІІотоцький став його го­ловним замовником. У травні 1751 р. майстер Пінзель узяв шлюб із Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських. Вони мали двох синів - Бернарда й Антона. Нині твори Й. Г. Пінзеля, що дійшли до наших днів, зберігаються переважно в музеї май­стра у Львові.

            У Центральній Україні скульптура набула значущості головним чином як декорування пишної архітектури козацького бароко. Якщо в Західній Україні скульптори-різьбярі працювали переважно в камені, то майстри Східної України часто використовували дерево. Широко роз­повсюдилося дерев’яне різьблення: обрамлення ікон, вівтаря і навіть цілих іконостасів. За доби бароко іконостаси розвинулись у багатоярусну конструкцію, що перегороджувала церкву, здіймаючись угору аж до висоти найвищої церковної бані. Іноді багатоярусні барокові іконостаси мовби перетворювалися на густо різьблене дерев’яне мереживо (часто по­золочене) - витончене, вибагливе. Такі іконостаси з XVII ст. збереглися в Західній Україні, зокрема в церкві Св. Параскеви у Львові: у Східній - стиль бароко репрезентують іконостаси Єлецького собору і Троїцької церкви в Чернігові та Преображенської церкви у Великих Сорочинцях.

            Національна самобутність українського бароко яскраво виявила себе також і в живопису. Виникають особливі жанри образотворчого мисте­цтва, в яких формуються національні ознаки як у відтворенні образів, так і в доборі технічних прийомів. Українські живописці продовжували й роз­вивали традиції візантійського, давньоруського, а також ренесансного жи­вопису, відтак вони стримано ставилися до вигадливих і динамічних форм європейського бароко. Тематика живопису залишалася релігійною, однак тепер її спрямовують гуманістичні ідеї, активніше розвиваються форми мо- нументального настінного розпису, станкового іконопису, жанр портрета.

            У монументальних розписах можна виокремити дві групи. Перша - настінні розписи дерев’яних церков, яким притаманні яскраві риси народного світосприйняття і які виконані у своєрідному стилі на межі професійного малярства і народного примітиву. Монументальний живо­пис дерев’яних храмів представлений переважно пам’ятками Західної України (розписи церкви Св. Юра в Дрогобичі, нефа Миколаївської церкви в с. Колодне на Закарпатті тощо).

            Іншу групу становлять монументальні розписи кам’яних споруд, ви конані професійними майстрами. На розвитку живопису позначилися  діяльність малярних шкіл Києво-Печерської лаври, малярень при Софійському соборі, полтавському та інших монастирях, а також система художнього виховання в Києво-Могилянській академії. Силами українських живописців того часу розписано інтер’єри культових споруд Києва, Чернігова, Переяслава, Ніжина та інших міст. Впливи стилю бароко відчутні у прагненні художників подолати традиційну площинність зоб-раження, створити ілюзію відкритого простору й руху.

            Число рядів ікон на церковних іконостасах дедалі збільшувалося; в них почали застосовувати переважно золоте тло, яке робили не рівним, а рельєфно тисненим, з рослинним візерунком.

            Богородчанський іконостас з монастиря Манявський скит розписа­ний майстром Йовом Кондзелевичем. Іконостас складається з шести рядів, у яких розміщено велику кількість ікон різного розміру - від міні­атюр до більш ніж двометрових творів.

            Хоча деякі ікони доби бароко і релігійні за сюжетом, проте манера виконання наближає їх до світських картин з характерними ефектними позами, ошатним одягом, значною кількістю побутових деталей, пейза­жем і натюрмортом. Наприклад, ікони майстра Івана Рутковича по­декуди нагадують світські картини, на яких зображено реальних людей на тлі впізнаваних краєвидів.

            ?Які істотні ознаки стилю бароко впадають в око в іюгородчанському іконо­стасі? Чому, на вашу думку, митець обрав для композиції іконостаса саме таку геометричну форму?

            Цікавим явищем цього періоду є портретна ікона. До такого типу ікон належать, зокрема, «Покрови», релігійна тематика яких поєдна­лася зі світською. У них відтворено ідею державності: картина перебу­вання під захистом Богородиці представників різних соціальних верств втілює ідею небесного покровительства цілому народу й державі. Лише деяких іконах цього типу, зокрема створених у козацькому середовищі, трапляються індивідуальні портретні характери: «Покрови» із Сулимів- ки та з Новгорода-Сіверського, «Покрова» з портретом Б. Хмельницького.

            ? Порівняйте портретні ікони «Покрови», що на фотоілюстраціях. Як без- іменним майстрам вдалося поєднати в тематиці ікон релігійне та світське? Чому, на вашу думку, саме в цей період з’явилися ікони такого типу?

            Одночасно з релігійною тематикою у бароковому малярстві широкого розповсюдження набуло зображення світського життя заможних грома­дян суспільства. Це стало прикметною рисою світського портрета. Най­яскравішим виявом українського портретного живопису є жанр парсуни. Його національна особливість - тісний зв’язок з іконописом. Надзвичайно поширилися тоді портрети Б. Хмельницького і представників козацької старшини, а в Західній Україні - львівських братчиків (заможних реміс­ників) з відповідними атрибутами. До найвідоміших належать портрети П. Могили, М. Маклашевського, полковника І. Сулими та його дружини, генерального обозного І. Родзянка та ін.

            На українських землях портретний жанр виник наприкінці XVI ст. у трьох композиційних варіантах - погрудному, поясному та на повний зріст. Останній варіант був вельми репре­зентативним, тоді як поясні й погрудні портрети позначені простотою і суворістю художньої мови. Основу козацького пор­трета становила потреба в піднесенні су­спільного престижу, поєднана з гуманіс­тичним уявленням про гідність людини та її соціальний статус. Митці прагнули проникнути у внутрішній світ портретованої людини, показати її характер, вда­чу, розкрити індивідуальність. Тому вони зосереджувалися переважно на обличчях своїх персонажів.

            ? Які художні прийоми використали живописці для створення монументаль­них. урочистих, повнозвучних образів лубенського полковника Г. Гамалії та отамана Війська Донського Д. Єфремова? З’ясуйте особливості україн­ської парсуни за цими портретами.

            Надзвичайну популярність серед простих українців мали народні картини «Козак Мамай». Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна було побачити чи не в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконницях, кахлях, скри­нях, посуді й навіть на вуликах, вважаю­чи символічне зображення Мамая своєрід­ним оберегом.

            ? Схарактеризуйте образ козака Мамая в різних інтерпретаціях (див. також ілю­страції на с. 66, 78).

            Мистецтво  графіки козацько-геть­манської доби позначене інтенсивним розвитком книгодрукування, зокрема ви­давничою діяльністю друкарень у Києві та Чернігові. Провідними техніками стали гравюра на дереві (дереворит), а з другої половини XVII ст. - на міді (мідерит).

            У гравюрі, як і в живопису та скульп­турі, в центрі уваги перебувала жива лю­дина з її пристрастями та мріями. Барокове граверне мистецтво важко уявити без супровідних написів, епітафій, монограм, іноді навіть цілих віршо­ваних чи прозових текстів. Мистецтво книжкової ілюстрації розвивалося в напрямку вираження основної ідеї твору.

            То були часи, коли козацька старшина вже встигла закріпити своє суспільне становище й заходилася золотити герби. В українській гра­вюрі поширився новий жанр - гравірувальні листи, рисовані «комплі­менти» (похвали, лестощі), які складалися з академічних тез або просто віншувальних рисунків для царів, гетьманів, інших світських і духовних ієрархів тощо. Нове мистецтво спонукало до винайдення нової техніки гравюри, використання нового матеріалу, адже дереворити, поширені в попередні часи, не відповідали вибагливим смакам українського пан­ства. Потрібні ефекти можна було видобути в гравюрах по металу.

            Попит на гравюри в суспільстві швидко зростав, тому цілі групи граве­рів працювали не лише в таких великих містах, як Київ, Чернігів, Львів, ГІочаїв, а практично скрізь - при друкарнях, в осередках козацької стар­шини чи духовенства. Досить швидко з кола українських граверів постали найбільш талановиті вмільці, які виявляли неабиякий хист і майстерність: у Чернігові це були видатані гравери на міді Л. Тарасевич, І. Широкий’ Н. Зубрицький; у Києві - ченці Печерської лаври Іларіон Мигура (світ­ське ім’я - Іван) і майстер Ілля, а також Г. Левицький. батько майбутнього художника-портрсттіста Д. Левицького; у Львові - І. Пилипович.

            Визнаними майстрами української гравюри тієї доби вважають Олек­сандра і Леонтія Тарасевичів (очевидно, братів). Особливо обдаро­ваний Олександр, імовірно, вдосконалював своє мистецтво в Аугсбурзі. Серед його гравюр багато портретів, обрамлення яких вирішено з вели­ким смаком і шляхетною стриманістю. Часто декорація на портретних роботах О. Тарасовича видавалася цікавішою від самого портрета, здебільшого узагальненого та позбавленого рис індивідуальності. Оздоби портретів, виконані Л. Тарасовичем, вражають ошатністю й святковістю, оригінальністю, та водночас вони зберігають своє суто декоративне призначення, не притлумлюючи самого портрета.

            Попри всілякі утиски з боку держав-колонізаторів, духовне жит­тя українців у XVIII ст., наснажене визвольними ідеями звитяжного XVII ст., залишалося розмаїтим і доволі насиченим. Найкращі здобут­ки митців козаїхько-гетьманської доби - архітектура й іконопис бароко, народні картини «Козак Мамай» - і дотепер не втратили своєї мистець­кої вартості, а, увійшовши до золотої скарбниці світової культури, наві­ки прославили своїх творців і народ, що їх виплекав. Бароко принесло в Україну культурний динамізм, вивільнило потяг до досконалості, вта­мувало спрагу до спілкування із Заходом.

            Узагальнюючи здобутки образотворчого мистецтва України козацько- гетьманської доби, слід зазначити, що, незважаючи на своєрідність пам’яток українського бароко, в них чітко проглядаються істотні риси великого стилю, спільні для європейського мистецтва. Це зумовлено як ментальною єдністю народу, так і вписаністю української культури того часу в загальноєвропейський контекст.

             Барабан (куполу, бані) - циліндрична або багатогранна частина будівлі, на яку спирається купол чи баня.

            Бароко (від іт. - вигадливий) - мистецький стиль у європейському мисте­цтві XVI—XVIII ст., започаткований в Італії. Основні його риси: підкресле­на урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.

            Капітель - в архітектурі: верхня частина колони, пілястри або стовпа. Монограма - сплетення початкових літер імені та прізвища.

Неф - витягнута в довжину частина християнського храму, відокремлена колонами чи стовпами.

            Ііарсуна - жанр українського портретного живопису кінця XVI-XVII ст., іцо використовував прийоми іконопису.

            Пілястра - плоский вертикальний виступ у стіні у вигляді прямокутного стовпа.

            Фасад - зовнішній бік споруди, що зазвичай виходить на вулицю.

            Фронтон - завершення фасаду споруди, трикутна площина, обмежена з боків схилами даху, а в основі - карнизом.

• Розкрийте специфіку художньої культури України XVIІ-XVI11 ст. Які зміни відбулися у візуальних видах мистецтва?
• Чим зумовлено виникнення поняття «українське бароко»? Назвіть здо­бутки «українського бароко» в архітектурі й живопису.
• Розкажіть про вплив мистецького стилю бароко на розвиток скульптури та графіки (гравюри).
• Дізнайтеся, чи є у вашій місцевості архітектурні споруди, яким прита­манні риси бароко. Дослідіть історію створення однієї з них.
• Скориставшись довідковою, науково-популярною та іншою літературою, інтернет-джерелами, дізнайтеся більше про діяльність видатних особистос­тей культу рної епохи бароко та про їхній внесок у розвиток і становлення української художньої культури.
• Колективна робота. Створіть альбом «Пам’ятки українського бароко».