Тема: Образотворче мистецтво 19 століття: живопис, тиражна графіка, декоративно-ужиткове мистецтво та народні художні промисли.

У XIX ст. у станковому живопису спо­стерігається становлення побутового та іс­торичного жанрів, подальшого розвитку набуває портрет. Нову сторінку в жан­рі портрету відкрив російський художник Василь Андрійович Тропінін, який майже 20 років навчав малювання дітей графа в одно­му з маєтків на Поділлі. Полотна Тропініна «Похилий українець-селянин», «Пря­ля», «Хлопчик із жалійкою», пронизані любов'ю до української натури, дивують етнографічною точністю зображення. Піз­ніше художник згадуватиме: «...я там без відпочинку писав з натури... і ці мої пра­ці, здається, кращі від усіх, дотепер мною писаних».

Цікаві картини, присвячені Україні,

 В. Тропінін. Пряля  (рос. "Кружевница")

В. Тропінін "Хлопчик із жалійкою"

 

 

Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО

(5:42)

Знаковим явищем цієї доби є художня творчість Тараса Шевченка. Збереглося 835 його мистецьких творів, що дійшли до нас в оригіналах.

На початковому етапі в творчості Шевченка-художника перева­жали портретний живопис і пейзаж. Для акварельних автопорт­ретів, картин побутової тематики («Селянська родина», «На пасі­ці») він використав багату палітру фарб.

На засланні в Оренбурзьких степах, незважаючи на заборону царя Миколи І «писати й малювати», майстер робить пейзажні замальовки олівцем і дуже плідно працює фарбами в жанрі пей­зажу і пейзажних композицій («Козак у юрті», «Казахський хлоп­чик розпалює грубку», «Козак на коні»).

Окрему групу становлять композиції художника на історичні, міфологічні та біблійні сюжети. їм властиве глибоке психологіч­не трактування образів.

Т. Шевченко - один з перших українських і російських офор­тистів. Саме над офортами працював художник в останній період життя.

 

У другій половині XIX ст. станковий живопис інтенсивно розвиваєть­ся, в Росії організовують Товариство художників-передвижників. Його члени проголошують ідеї реалізму, народності та національної своєрід­ності. До цієї спілки вступають і українські художники: С. Світославський,  М. Пимоненко,  К. Костанді, О. Мурашко та ін. Товариство за­початковує пересувні виставки з метою ознайомлення з мистецькими творами якомога більшого числа людей.

Співцем української природи став передвижник Сергій Світпославський. У його картинах ліризм поєднаний із відображенням сірості про­вінційної глибинки.

Визначним майстром побутового жанру був Микола Пимоненко. Випускник Київської малювальної школи, вільний слухач Петербурзь­кої Академії мистецтв, він чітко розробляв сюжети своїх творів. Варті захоплення майстерне компонування, життєва переконливість і ліризм Пимоненкових картин. Значну увагу митець приділяв етнографічним особливостям тогочасного селянського побуту. Мотив побачень у худож­ника проходить на тлі пейзажу, де соковиті барви сонячних променів, що пронизують крони дерев, суголосні почуттям персонажів.

?Чи належить картина М. Пимоненка. репродукцію якої подано, до етнографічно-побутового жанру? Схарактеризуйте її персонажів — яскравих представників українського народу.

У XIX ст. відбувається активне становлення тиражної графіки. З’являються літографічні майстерні, які видають естампи з краєвидами українських міст за малюнками відомих художників. Набуває поширен­ня книжкова ілюстрація. Т. Шевченко плідно ілюструє книги, робить се­рії офортів до випуску «Живописної України».

?Чим, на вашу думку, різняться графіка та живопис Т. Шевченка? Що між ними спільного в тематиці, образній сфері?

У другій половині XIX ст. виходять цікаві ілюстрації К. Трутовського до творів Т. Шевченка, М. Гоголя. В Одесі, визнаному центрі гумору та сатири, побачили світ серії карикатур А. Красовського «Одеська ву­дочка», часописи, ілюстровані карикатурами художників Л. Пастерна­ка, Ч. Чемоданова, І. Познанського, які підписували свої твори псевдо­німами Кропива, Оса, Крі-Крі.

?Чому, на ваш погляд, розквіт мистецтва карикатури спостерігався саме в Одесі?

 

Декоративно-ужиткове мистецтво та народні художні промисли

Образотворче мистецтво XIX ст. неможливо уявити без рукотворно­го народного декоративно-ужиткового мистецтва, що в Україні має давне коріння. Воно починається з хати, оздоблення якої часто включа­ло «народну картину». Один лишень сюжет «Козака Мамая» мав чис­ленні версії: козак з бандурою чи кобзою, на коні, в розкішному одязі, з люлькою. Пізніше, в розписах хат, скринь, мисників, тарілок, сюжети картин урізноманітнювалися сценками з реального життя.

Найдавнішими видами українського декоративно-ужиткового мисте­цтва є різьблення по дереву, килимарство, вишивка, гончарство і кера­міка тощо. У народних витворах талановиті майстри увічнювали сим­воли життєдайної природи, складні перипетії нашої історії, побутові обряди і гостинність українського народу.

? Які види декоративно-ужиткового мистецтва ви знаєте? Розкрийте зміст поняття «народні художні промисли».

Українське народне декоративно-ужиткове мистецтво розвивалось у двох напрямах: як домашні ремесла для родинних потреб і як організовані промисли, що виникли на основі домашніх ремесел, проте згодом зорієнтувалися на виробництво предметів для продажу. Народні художні промисли - явище характерне майже для всіх областей України. Найбільшої популярності зажили такі художні центри, як Опішня і Решетилівка на Полтавщині; Ічня та Дігтярі на Чернігівщині; Петрйківка на Дніпропетровщині; Кролевець на Сумщині; Косів на Івано-Франківщині, Яворів на Львівщині та ін.

Найдавнішим в Україні е гончарний промисел. Гончарі виготовляли різноманітний посуд для побутових потреб (горщики, миски, глечики, макітри, барильця, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Гончарські вироби кожного регіону мають певні особливості, що залежать від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій колористики й декору. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізняється тонкими стінками, дво-трикольоровим розписом (переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений); основні мотиви декорування тут - рослинні орнаменти, рідше - тваринні образи. Для Волині характерною є кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів; декор складається з різноманітних ліній, що утворюють своєрідні візерунки - сосонки, ялинки, стовпчики, клітинки. Подільській кераміці притаманні вогненно-червоне тло та оригінальна орнаментика - пишні квіти, гілки з плодами, грона горобини, винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косіва винайшли оригінальні форми кахлів, світильників тощо, виробили високохудожню техніку гравійованого розпису керамічними фарбами (сполуками металів) - зеленою, жовтою на білому або червоно-коричневому тлі із застосуванням широкого спектру геометричних і рослинних мотивів, навіть сюжетів, що зображують тварин і людей.

 

?Порівняйте українську кераміку різних регіонів за кольоровою гамою, мотивами.

Ще одним поширеним в Україні ремеслом ще з прадавніх часів було ткацтво. За сировину брали волокна льону, коноплі, а також вовну. До початку XX ст. на всій території України ткацтво було фактично най­більш звичним домашнім ремеслом, чи не на 100 % забезпечуючи по­треби в тканинах мешканців села і значною мірою — містян. Традиційно важливою і поширеною галуззю народного ткацтва в Україні е килимарство. Килими здавна використовували в народному побуті: ними завішували стіни, вкривали лави, скрині, столи, підлогу, сани та вози.

Інтер’єр української оселі сприймався як художня цілісність, у якій усі предмети оздоблення - килими, тканини й вишиті рушники, розпи­сані скрині, різьблені з дерева меблі, яскравий керамічний посуд - були органічно пов'язані між собою і позначені рисами стилістичної єдності. Килими вважали ознакою заможності. У бідних селянських родинах за­мість справжніх килимів розмальовували стіну, імітуючи композицію, кольорові поєднання й навіть фактуру килима. По всій території Украї­ни побутували великі килими та вузькі й довгі килимові доріжки. Скла­лися цілі школи та напрямки українського народного килимарства: килими решетилівські, дігтярівські, гуцульські, хотинські. За орнамен­тами та колоритом в українському килимарстві можна виокремити два різновиди - вироби Правобережжя й Галичини з переважанням геомет­ричного орнаменту та Лівобережжя - з рослинним орнаментом. Для всіх килимів істотною ознакою є зважена (переважно симетрична) компози­ція і гармонізований колорит.

                ? Проаналізуйте орнаменти килимових виробів, порівняйте зразки з різних регіонів України,

Яскравою сторінкою увійшов до історії культури українського народу декоративний розпис. Розписування стін, печей здавна було дуже по­пулярним у селах, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. Найчастіше малювали фантастичні дерева з птахами (півниками, щи­гликами тощо). Зовні розмальовували рами вікон та віконниці.

Від початку XIX ст. на основі настінного виник декоративний розпис на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, навіть на елементах зброї (давня традиція мистецтва Запорозької Січі). У кожній місцевості виробився свій, усталений, характер орнаменталь­них мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і бага­тою уявою народних майстрів.

Одним з найвідомішнх центрів, що здавна уславився своєрідним мис­тецтвом декоративного розпису, є с. Петриківка на Дніпропетровщині. Тут до кінця XIX ст. для настінною малювання використовували крей­ду, сажу, кольорові глини, саморобні рослинні фарби, які розводили яєчним жовтком, молоком, природним вишневим клеєм. Малюнок на­носили за допомогою пензликів (дрібні елементи - тонкими пензликами з котячої шерсті), а грона калини розмальовували кінчиком пальця. Зберігаючи всі традиційні мотиви настінних розписів, петриківський розпис вирізняється розширенням діапазону зображень квітів, зокрема садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки), залученням до візерунків мотиву ягід (калини, полуниць, ви­нограду) та акантового листу («папороті»), а також пуп’янків.

Поступово художнє ремесло ставало справою найбільш кваліфікова­них народних майстрів, які обрали малювання за професію. І вже на початок XX ст. звичаєве побутове декоративне малювання міцно утвер­дилось як самобутній жанр народного мистецтва.

Унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць - писанок. Писанкарство сягнуло високого рівня розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка — одним з куль­турних символів українського народу. Відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок залежать від регіону.

Як доповнення інтерєрних оздоб житла, додаткову прикрасу стін, вікон, полиць, печей, коминів українці часто використовують також паперові витинанки, що з’явились у XIX ст. спочатку в селах, а згодом поширилися й у містах.

                У карпатському регіоні стрімко розвивалося різьблення. На почат­ку XIX ст. тут поширюється живопис на склі, переважно іконописний. У Києві та Львові бере початок монастирське ткацтво.

 

Усі регіони України мають «свою» вишивку, якою оздоблюються со­рочки та рушники. Існує близько сотні різних швів: гладь, мережка, хрестик, вирізування, виколювання, низь тощо.

 

?З’ясуйте особливості вишивки Полтавського регіону і тих зразків, що побутують у вашому краї.

Ось як описує героїв повісті «Маруся» Марусю та Василя письменник Г. Квітка-Основяненко  

 «Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишні рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картата, червчата, ще материнська - придана; те­пер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Батечку мій, та й годі! Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так рукою і обхватиш, - ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і ля­хівка з-під плахти тож вимережована й з китечками; панчішки сині, суконні, і червоні черевички. От така як вийде, та що і твоя панночка!»

«Хлопець гарний, русявий, чисто підголений, чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки... Жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами»...

У ті часи поширюється ярмаркова торгівля, за допомогою якої, крім інших товарів, реалізовували й основну масу художньої продукції. До ярмарку готу­валися заздалегідь (пригадайте повість М. Гоголя «Сорочинський ярмарок»).

Із другої половини XIX ст. у селах з'являються люди, що купують або вимі­нюють велику кількість виробів. Народні майстри починають робити речі на про­даж або обмін. Невдовзі земства організу­ють народні промисли - засновують май­стерні, де народні майстри виготовляють речі вже на замовлення. Здебільшого ці промисли виникають навколо місцевої «родзинки» - сировини. Так, фарфор і фа­янс виготовляють у Корці, Баранівці, Городниці, Волокитиному, поблизу родовищ білої глини, каоліну, кварцу. Корецька порцелянова мануфактура тяжіла до стилів ампір і бідермаєр, баранівська вирізнялася широкою кольоровою палітрою, елементи стилю рококо використовували в Городниці, різножанровість - притаманна виробам з Волокитиного (завод А. Миклашевського).

Наприкінці ХІХ ст. завдяки технічному прогресу кустарне виробництво витісняється промисловим. Художні промисли зберігаються відокремлено тільки в районах, віддаленних від промислових губерній. Але ця спадщина стала вираженням щирості та невичерпної уяви українського народу.

Бідермайср (від нім. гри слів - бравий пан Майер) стиль оформлення, який полягає в обмеженому сприйнятті дійсності, тяжіє до сентиментальних образів та сюжетів; виражає світогляд обивателя й міщанина.

Еклектизм - сполучення різнорідного.

Лоджія (від франц. loge - клітка) - приміщення в будинку, заглиблене на фасаді та відкрите з одного боку.

Ордер (від нім. - порядок) - в архітекту рі: вид композиції з вертикальних колон і горизонтальних частин.

Художні промисли - організоване виробництво творів декоративно- ужиткового мистецтва, призначених для продажу.

Художнє ремесло - дрібне ручне виробництво ужиткових та мистецьких товарів, виготовлених без виробничого поділу праці.

1? Розкрийте особливості архітектури XIX ст. в Україні. Наблизьте свою розповідь до місцевості, де ви проживаєте.

2. Розгляньте репродукції мистецьких творів Т. Шевченка. Чим вони суго­лосні з його літературними образами? У яких жанрах і техніках працював митець?
3. Схарактеризуйте українську скульптуру доби класицизму.
4. Порівняйте портрети й пейзажі у творчості різних українських художників.
5. Колективна робота. Організуйте шкільний ярмарок декоративно- ужиткових творів, виготовлених учнями. Підготуйте та розіграйте жартів­ливі сценки (використайте твори Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя), добе­ріть відповідний музичний супровід.
6. Віднайдіть краєзнавчі матеріали з теми «XIX століття та образотворче мистецтво України» за напрямками: скульптура, живопис, тиражна графі­ка, декоративно-ужиткове мистецтво.
7. Намалюйте портрет одного з героїв повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Ма­руся» (див. опис на с. 104) у будь-якій техніці. Візьміть до уваги тлумачен­ня застарілих слів:

запаска - спідниця; каламайка - цупка, лляна тканина; китаєва (від ки­тайка) - вид матерії; ляхівка - вид вишитої, вимережаної прошви на жі­ночих і чоловічих сорочках; марева - особлива цупка тканина; тяжино ві — зшиті з волосатого полотна; червчата - шовкова, переважно синього кольору, тканина; шкапові - зроблені з конячої шкіри.