Тема: КІНОМИСТЕЦТВО

ст. 176 - 194

Характерною особливістю сучасного художнього процесу є те, що за рівнем популярності та впливовості традиційні види мистецтва поступилися місцем кінематографу. Він існує вже понад століття, проте цей термін видається недовгим у порівнянні з часом існування інших видів мистецтва, таких як скульптура чи живопис. Вважається, що кінематограф стане головним видом мистецтва, оскільки кінострічки апелюють до різноманітних людських почуттів. Люди прагнуть пригод, захоплюючих подій, гумору, ризику та емоційного співпереживання. Постійне оновлення художніх засобів кінематографа відповідає цим бажанням. Крім того, кінематограф здійснює помітний вплив на культуру і мистецтво, навіть висловлюються думки про значення кінематографа в політичному й економічному житті країни.

Франція — батьківщина мистецтва кіно. Видатні режисери, актори

У 1895 р. французькими винахідниками братами Луї та Огюстом Люм’єр був запатентований новий технічний апарат, який здобув назву «кінематограф», що в перекладі з грецької означає «пишу рух».

Перший публічний платний кіносеанс відбувся в Парижі, у «Гран кафе» на бульварі Капуцинок 28 грудня 1895 р. Фільм складався зі сцен, що були зняті з натури: «Вихід робітників із фабрики Люм’єр», «Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота», «Руйнування стіни», а також комічну сценку «Политий поливальник». Довжина кінострічки була 15—20 м, тривалість демонстрації — приблизно 1,5 хв. Сеанс мав колосальний успіх. Так брати Люм’єр започаткували кінодокументалістику.

Невелика довжина кінострічок була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Однак вже у 1900 р. їх довжина збільшилася до 200—300 м, а тривалість демонстрації становила 15—20 хвилин. Удосконалення знімальної та проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини кінострічок, підвищенню якості та кількості художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури. Спочатку кінофільми були чорно-білими та німими. Щоб створити виразні образи, акторам того часу доводилося передавати свої думки, настрої та почуття через жести й міміку.

Перший колір у кіно з’явився в 1925 р. у декількох епізодах фільму «Привид опери».

У 1926 р. з’явився перший звуковий кінофільм — «Дон Жуан «. У ньому звучав записаний на плівку музичний супровід. Так кінематограф повністю сформувався як самостійний вид мистецтва. Поступово були вироблені притаманні лише йому художні засоби.

Поширення та популярність кінематографа забезпечили йому економічну вигідність, що, однак, не могло не позначитися на художній цінності кінокартин. Разом з тим почали формуватися жанри кінематографа, оформилися їх художня своєрідність та специфічний для кожного жанру набір образотворчих прийомів.

У 1910-ті pp. міжнародною популярністю користувалися кінокомедії за участі М. Ліндера, авантюрні серії Л. Фейада. До Першої світової війни французьке кіно випускало близько 90% світової кінопродукції. У післявоєнні роки у Франції виник рух проти використання кіно в комерційних цілях. Рух очолили представники кіноавангарду того часу.

Сучасний вигляд французького кіно сформувався вже після Другої світової війни, у період осмолення наслідків війни і німецької окупації. Після ряду антифашистських кінострічок у французькому кінематографі з’явився новий напрямок — гуманізм.

Наприкінці 1940-х — початку 1950-х pp. здобувають популярність блискучі актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Марі Казарес, Луї де Фюнес, Серж Реджані та інші. Після війни також отримали світову популярність найкращі екранізації французької класики: «Пермська обитель», «Червоне і чорне» тощо.

Саме в той час з’явилися й досі відомі фільми-мюзикли режисера Жака Демі — «Шербурзькі парасольки» і «Дівчата з Рошфора».

У 1960—1970-х pp. у французький кінематограф приходить ціла плеяда акторів, серед яких найбільш відомі — Жанна Моро, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардье, Катрін Деньов, Ален Делон, Анні Жирардо. Стали популярними французькі коміки П’єр Рішар і Колюш.

Сучасне французьке кіно — це дуже витончене кіно, в якому психологія та драматизм сюжету поєднуються з деякою пікантністю та художньою красою зйомок. Стиль визначають модні режисери Люк Бессон, Жан-П’єр Жене, Франсуа Озон, Філіпп Гаррель і популярні актори Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо, Крістіан Клав’е, Луї Гаррель, Матьє Кассовіц.

З 1946 р. щорічно (крім 1948 і 1950 pp.) проводяться Міжнародні кіно-фестивалі в Каннах. У 1976 р. заснована щорічна національна кінопремія «Сезар» (за типом американського «Оскара»).

Жан Делануа — актор, кінорежисер. Він зацікавився кінематографом, ще будучи студентом у Парижі. Актор знімався у картинах «німого» кіно, працював монтажером. Свій перший фільм «Париж-Довіль» він зняв у 1933 p., з чого почалася його тривала (понад 60 років) кіно- мистецька діяльність. Популярність Ж. Делануа здобув завдяки екранізації класичних літературних творів. У 1943 р. разом із Жаном Кокто він зняв кінострічку «Вічне повернення»у яка розповідає історію Тристана й Ізольди. Головні ролі зіграли Ж. Маре та М. Солонь.

Серед інших робіт критики відзначають «Собор Паризької Богоматері» з Е. Квінном і Дж. Лоллобриджидою. У 1960 р. фільм

Ж. Делануа «Мегре ставить пастку « номінувався на премію BAFTA Британської академії телебачення і кіномистецтва. Ж. Делануа займав високі пости у французькій індустрії кіно: очолював Асоціацію кінематографістів і Школу кіно. За визначні заслуги перед кіномистецтвом і за тривалу плідну діяльність на царині французького кіно Ж. Делануа було нагороджено премією «Сезар». Останній свій фільм «Марія з Назарету « Ж. Делануа зняв у 1995 р.

Кінорежисер, актор, сценарист і продюсер Жан-Люк Годар — один із найвидатніших представників напрямку «французької нової хвилі» у кінематографі, який розробив нову естетику кіномистецтва.

Кінорежисер і сценарист Бертран Бліє відомий завдяки нонконформістському підходу в режисурі та висвітленню нетрадиційних тем у кіно.

Кар’єру в кінематографі Б. Бліє почав у 1963 р з картини «Гітлер? Не знаю такого». Згодом він зняв такі стрічки, як «Гримаса» (1966 р.) і «Якби я був шпигуном» (1967 р.).

Популярність і визнання Б. Бліє здобув у 1974 р. після виходу картини «Вальсуючі», до якої він написав сценарій. Ця кінострічка стала визначальною у кар’єрі акторів Жерара Депардье, Патріка Деваера та культової актриси Міу-Міу. Вагомим доробком стала також реалістична кінострічка «Холодні закуски» (1979 рік). Усього режисер зняв 22 кінострічки.

Актор і режисер Жан-Марк Барр зняв відому «Трилогію свободи», де намагався окреслити територію свободи у трьох вимірах: кохання («Коханці», 1999 р.), секс («Надто багато плоті», 2000р.), дух («Просвітлення», 2001р.). Проект був підтриманий першим комерційним каналом французького телебачення і став резонансною культурною подією у європейських інтелектуальних колах.

Клод Лелюш — режисер, сценарист, актор. Його легендарна кінострічка « Чоловік і жінка» отримала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю (1966 p.), декілька «Оскарів» у різних номінаціях, «Золотий глобус», «Золотого лева» Венеціанського кінофестивалю тощо. Всього режисер зняв 76 кінострічок.

Люк Бессон — кінорежисер, сценарист і продюсер. У його кінострічках читається специфічний стиль режисера — вибухова суміш напруженої дії і мелодраматизму. Вершиною режисерської кар’єри Л. Бессона став його фільм «Нікіта» (1990 р.), в якому найяскравіше проявився типовий авторський стиль, коли сюжет, що швидко розвивається, знімається зі справжньою музичною стрункістю і скрипковою напруженістю. Після цієї картини Л. Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім’ям. У своїй наступній картині «Леон» (1994 р.) Л. Бессон показав образ похмурого найманого вбивці, який з’являвся раніше у «Нікіті». Режисер уперше дав можливість повністю розкритися акторському таланту Ж. Рено, який зіграв одну з головних ролей. Образ по-дитячому безпосереднього і по-дорослому серйозного професійного вбивці яскраво втілюється ним у цій картині через історію взаємин чоловіка і дванадцятирічної дівчинки, роль якої зіграла Н. Портман. У 1997 р. виходить нова робота Л. Бессона під назвою « П’ятий елемент», в якій знялися американські кінозірки Б. Вілліс, М. Йовович та Г. Олдмен (останній блискуче зіграв ще в «Леоні»). На постановку, приголомшливі декорації, костюми і грим було витрачено 90 млн доларів. Фільм з уже традиційно чудовою музикою Е. Серра і часом по-європейськи іронічними, а часом по-американськи прямими діалогами окупився, зібравши по всьому світу 266 млн доларів. Наступною режисерською роботою Л. Бессона стала постановка історичної кінострічки «Жанна Д’Арк» з Міллою Йовович у головній ролі. Реалістична, сповнена батальних сцен, приголомшлива глибина візуальних образів і бентежна музика переносять глядача на п’ятсот років у минуле, де звуки молитов заглушалися дзвоном мечів, а темні ночі світилися полум’ям вогнищ, що пожирали невинних жертв.

П’єр Рішар — французький актор театру і кіно, режисер, комік. У 1967 р. режисер Ів Робер запросив П. Рішара зніматися у фільмі «Блаженний Олександр». Надалі він знявся у його відомих комедіях « Високий блондин у чорному черевику «, «Повернення високого блондина», «Близнюк». 1976 р. П. Рішар зіграв головну роль у фільмі « Іграшка» режисера Франсіса Вебера. В 1981 р. у фільмі «Невдахи» (реж. Ф. Вебер) виник знаменитий дует П. Рішара та Жерара Депардье. Кінострічка зібрала рекордні касові збори, і Ф. Вебер зняв ще два фільми з цими акторами: «Татусі» та «Втікачі». У 1996 р. П. Рішар зіграв у комедії грузинського режисера Нани Джорджадзе «Тисяча й один рецепт закоханого кухаря», за що був удостоєний звання «Найкращий актор». У 1996 р. П. Рішар грав у театрі « Алеф». Зі спектаклем «Убивство у Вальпараїсо» він гастролював в Україні та Росії.

Як кінорежисер свій перший фільм «Неуважний» П. Рішар зняв у 1970 р. В 1988 р. він представив на X фестиваль латиноамериканського кіно знятий на Кубі документальний фільм «Розкажіть мені про Че», в якому використав спогади людей, близько знайомих із кубинським революціонером Ернесто Че Геварою, а також кадри кінохроніки. Наприкінці 80-х pp. XX ст. П. Рішар заснував власну компанію «Фіделін фільм», що займалася виробництвом і прокатом фільмів, а також випуском платівок із піснями у виконанні П. Рішара.

Актор Жан-Поль Бельмондо — легенда французького і світового кіно. Через досить специфічну зовнішність викладачі театральної школи пророкували акторові ролі найбільших негідників, здатних налякати одним тільки поглядом не тільки головну героїню, але й усіх інших жінок. Однак це «пророцтво» не завадило Ж.-П. Бельмон-до на зйомках і в житті приваблювати найкрасивіших жінок світу — Урсулу Андресс, Джину Лоллобриджиду, Софі Лорен, Катрін Деньов, Жанну Моро і Клаудіу Кардинале.

Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі режисера Ж.-Л. Годара «На останньому подиху» (1960 р.). Завдяки цієї ролі Жан-Поль Белімондо став ідолом для цілого покоління європейської молоді. У більш зрілому віці актор переключився на гострохарактерні ролі в комедіях і бойовиках. Зіграв у кращому фільмі великої Софі Лорен — «Дві жінки» (1967 p.), за який їй була присуджена американська кінопремія «Оскар».

Свої найкращі ролі актор зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Ж.-Л. Годара(«Жінкаєжінка», 1961 р.), Л. Маля(«Злодій», 1967 p.), Ф. Трюффо («Сирена з «Міссісіпі», 1969 р.), К. Шаброля («Доктор Пополь» , 1972 рік), А. Рене («Стависький», 1974 p.). Після «Людини з Ріо» Ж.-П. Бельмондо перейшов на характерні ролі в комерційних проектах, в основному комедіях та бойовиках. Поряд із цими проектами, що представляють французький аналог голлівудських бойовиків і комедій, він зіграв чимало серйозних характерних ролей, не всі з яких були гідно оцінені критиками. Роль Жосса Бомона з фільму «Професіонал» (1981 р.) режисера Ж. Лотнера, незважаючи на деяку феєричність і гротескність картини, залишається одним із найбільш вагомих творчих досягнень актора. До середини 80-х pp. XX ст. його типовими персонажами були цинічні герої або авантюристи. У 1995 р. схвальними відгуками критиків була оцінена його гра в екранізації роману «Знедолені» режисера К. Лелюша. Ж.-П. Бельмондо — командор Ордена мистецтв і літератури. У 2008 р. 74-річний актор знявся у фільмі режисера Ф. Юстер «Людина та її собака». Творчий шлях Ж.-П. Бельмондо — це 95 фільмів і 40 театральних ролей.

Французьке кіно — це гумор, легкість, кохання, пристрасть, несподівані сюжетні повороти і прекрасна гра акторів. Сучасне французьке кіно дуже витончене, в ньому психологія і драматизм сюжету поєднуються з деякою пікантністю та художньою красою зйомок. Його стиль визначають модні режисери JI. Бессон, Ж.-П. Дружині, Ф. Озон, Ф. Гаррель і популярні актори Ж. Рено, О. Тоту, С. Марсо, К. Клав’є, Л. Гаррель, М. Кассовіц. Уряд Франції активно сприяє розвитку Й експорту національного кінематографа.

Кінематограф США. Основні жанри американського кіно

Сучасний кінематограф США — це величезна кіноіндустрія Голлівуду, що знаходиться поблизу Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, де розташовані офіси та знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США.

У кіноіндустрії США розвинена система різножанрового незалежного кіно: це і культові кінострічки, і творчі експерименти режисерів. Як правило, це малобюджетні фільми, зняті маловідомими режисерами. «Незалежні фільми» — це переважно некомерційні стрічки, які приносять їх творцям максимальний прибуток, наприклад блокбастери, і тому в них можна часто побачити ті чи інші творчі експерименти. Найчастіше саме з «незалежного» кіно виходять зірки світового масштабу: наприклад, дебютним фільмом знаменитого К. Тарантіно був фільм «Скажені пси», який зараз називають класикою незалежного кіно.

Становлення американського кінематографа, одного з найпопулярніших у наш час, почалося в 1892 р. і було пов’язане з американським вченим і винахідником Т. Едісоном, який сконструював кінескоп. Перший публічний кіносеанс відбувся в Нью-Йорку в мюзик-холі Байєла і Костера. Він складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.

Перша кіностудія в Голлівуді була заснована в 1911 р. Пізніше були створені чотири основні кінокомпанії — «Paramount Pictures» (1912 p.), «WarnerBrothers» (1918 p.), «Columbia Pictures» (1919 p.), «Metro Goldwyn Mayer» (1924 p.), студії яких були в Голлівуді, а також кілька дрібніших компаній. Першим фільмом, з якого почалася історія Голлівуду, був вестерн режисера Сесіла Б. де Мілля « Чоловік індіанки».

6 жовтня 1927 р. відбулася прем’єра першого кінофільму, в якому глядачі почули акторів, — це був фільм «Співак джазу». Почалися ера звукового кіно та «Золоте століття» Голлівуду. З’явилося поняття «кінозірка». У 1929 р. фільм «Співакджазу» був нагороджений спеціальною премією «Оскар» за створення першої звукової кінострічки. У наступні тридцять років було випущено тисячі фільмів. Чітко визначилися основні жанри американського кіномистецтва — вестерни, комедії, мелодрами, мюзикли, трилери тощо.

Молодими кінорежисерами, які продемонстрували свої здібності, були Дж. Лукас, С. Спілберг, М. Скорсезе, Ф. Форд Коппола, Б. де Пальма. Саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф у тому вигляді, в якому він увійшов у XXI ст. їхні фільми мали приголомшливий успіх, і саме вони стали основоположниками жанру «блокбастер». Керівники великих студій довіряли молодим режисерам і запрошувати їх для зйомок, оскільки саме вони, вихідці з кіношкіл і маленьких студій, вміли укладатися в дуже «скромні» бюджети. В голлівудському кіномистецтві почалася нова епоха.

Основні жанри американського художнього кіно остаточно сформувалися ще у 20—40-х pp. XX ст. Велику роль у цьому процесі зіграв попит споживачів кінопродукції, тому що кінематограф залежав від того, наскільки прибутковими були кінострічки.

Поняття кіножанру почало формуватися зі становленням студійної системи Голлівуду. Воно допомогло систематизувати виробництво фільмів і полегшило їх просування на ринок. Кожна студія спеціалізувалася на постановці фільмів певного жанру: на Paramount Pictures створювались комедії, на Universal Studios — фільми жахів, на Metro-Goldwyn-Mayer — мюзикли тощо. Разом з тим деякі режисери та актори почали асоціюватися у глядачів із конкретними жанрами кінофільмів: режисер Альфред Хічкок — із трилерами, Джеффрі Форд — із вестернами, Дуглас Сирк — із мелодрамами, Вес Крейвен і Ламберто Вава — з фільмами жахів, Джон By — з бойовиками, Роланд Еммеріх — із фільмами-катастрофами.

Не оминула ця доля й акторів: так, Джон Вейн, Рідлі Скотт асоціювалися із вестернами, Едвард Робінсон — із гангстерськими фільмами, Джон Кроуфорд і Барбара Стенвік — із мелодрамами, Борис Карлофф, Бела Лугоши — із фільмами жахів, Брюс Вілліс, Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлоне — з бойовиками, Джим Керрі, Леслі Нільсон — із комедіями.

Найпопулярнішим кінематографічним жанром є детектив: показ злочинів, їх розслідування та визначення винних. Різновидами цього жанру є бойовик, або екшен, вестерн, гангстерський фільм, кіно з бойовими мистецтвами та деякі трилери.

Бойовик (екшен) — жанр кіномистецтва, що ілюструє відому тезу: «Добро повинне мати кулаки». Головний герой стикається зі злом. Не знаходячи можливості мирного вирішення ситуації, він вдається до насильства, в результаті чого знищуються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. «Happy end» — щасливий кінець — неодмінний атрибут бойовика, зло має бути покаране.

У класичних фільмах жанру вестерн дія відбувається на Дикому Заході Америки в XIX ст. Конфлікт зазвичай розгортається між бандою злочинців, представниками влади та мисливцями за нагородою. Як і у звичайному бойовику, суперечка вирішується шляхом насильства, що неодмінно супроводжується стріляниною. У вестернах панує атмосфера прагнення незалежності, характерної для мешканців західної частини Сполучених Штатів.

Основою сюжетів кримінального кіно постає розкриття злочинів, «вирішення стосунків» між гангстерськими угрупованнями тощо. Дії фільмів відбуваються переважно у США в 30—40-х роках XX ст.

Карате-фільми мало відрізняються від звичайних картин жанру екшен. Але в протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із використанням прийомів східних єдиноборств.

Фільми жанру трилер не мають чітких ознак, але викликають у глядача відчуття напруженого переживання та хвилювання. Часом до трилерів зараховують фільми жахів, подекуди й детективно-пригодницькі кінострічки, акцент у яких зміщений на підготовку до якогось унікального злочину. Визнаним майстром трилерів вважається режисер А. Хічкок.

До фільмів жахів належать фільми, що мають налякати глядача, викликати почуття тривоги і страху, створити напружену атмосферу жаху чи болісного очікування чогось страшного. Основні герої таких стрічок — вампіри, перевертні, зомбі тощо. Як і в багатьох жанрах кіно, у фільмах жахів перед глядачем з’являється картина боротьби Добра зі Злом. Однак перемога не завжди залишається за Добром.

У пригодницьких фільмах, на відміну від бойовика, акцент зміщено з грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. При цьому герой повинен оригінально виплутатися зі складних ситуацій.

У кінострічках у жанрі фантастики вихідною ідейно-естетичною настановою є перевага уяви над реальністю. Створюється картина «дивовижного світу», протиставленого повсякденній дійсності та звичним, побутовим уявленням щодо правдоподібності. Фантастика та фільми жахів — тісно пов’язані між собою жанри кінематографа. Більшість популярних сюжетів кінофантастики запозичені з легенд і міфів. Однак кінематограф має свої переваги перед книгами: він здатен втілювати будь-які задуми у візуальній формі, що вражають унікальними спецефектами. Кінофантастику поділяють на «наукову фантастику», «фентезі» та «фільми жахів».

Музичний фільм — мюзикл або оперета, перенесена з театральних підмостків на кіноекран. Атрибутами цих кінострічок є велика кількість пісень, танців, яскраві костюми та декорації. У музичному фільмі обов’язково мають бути наявні елементи мелодрами.

Головна мета жанру комедії — розсмішити глядача, створити веселий настрій. Але комічне і сміх — неоднакові поняття, адже комічним є не все смішне. Комічність — це здатність людини подивитися на себе очима інших, побачити власні вади, а також висміяти недосконалість світу. Головні герої фільмів цього жанру завжди потрапляють у кумедні ситуації.

Духовний і чуттєвий світ героїв найкраще розкривають мелодрами. Гарні костюми та декорації, лірична музика — все це перенесено на кіноекран із театральних підмостків.

Кінематографічне мистецтво відіграє дуже важливу роль у культурі США. Щорічно кінокомпанії Сполучених Штатів випускають сотні фільмів, що залучають у кінотеатри мільйони глядачів і приносять мільярди доларів. Сьогодні голлівудський кінематограф виступає ідеологічним знаряддям — символом сучасної Америки і засобом формування іміджу цієї країни на світовій арені.