21 лютого на всій планеті відзначається День рідної мови. Сьогодні відвідала відкритий виховний захід у 7-му класі, який провела учитель української мови та літератури ЛНВК №24 С.Г.Мельник "Мова - то не звук, а думка боготоврна..".

На святі прозвучало надзвичайно багато цікавого й необхідного для того хто дійсно шанує свою мову.

Відкритям став для мене твір Катерини Мотрич "Молитва до мови". Для збагачення своєї мови і душі зберігаю текст:

Мова українська! Свята праматінка мого народу! Від Слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його, тримаєш на неосяжній висоті небесного олiмпу волелюбностi i гордостi духу.

Мова! Одвiчна суть наша у своїй неподiльнiй трiйцi, бо єси Любов, Вiра i Надiя! Ти стоїш на чатах вiвтаря духовного храму i не впускаєш злих духiв виродження, скверноти та ганьби, висвячуєш нарід спасенними молитвами, вогнем очищення та святими водами, щоб не змалiв i не перевiвся рiд наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, багатий талантами та невмирущими скарбами традицій і пiсень, наповнюєш душi Божественним сяйвом сонячно-небесним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Кохаються в тобi вуста матерi, тому й ласкава така. Зцiлюєш Ти втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вiк, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою, вдихає Тебе, молиться Словом Твоїм.

Мова наша! Пресвятая й незаймана Дiва! Ординцями по степах гнана, на курних шляхах переймана, ворогами нищена, запроданцями зваблена, невігласами спотворена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, чужою вірою спаплюжена, у рабствi упокорена.

Мова наша! Недоросла зрiлостi, у муках виснажена, жебрачкою залишена, передчасно змарнiла, онуками-покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, Мати рідна, до Сибiру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, за моря й океани розвiяна, голодомором викошена, лютим чоботом розчавлена, стонадцять разів розстрiляна, чорнобильським порохом припорошена.

Мова наша! Самотня калина зi зламаним гiллям i всихаючим корiнням, знеславлена твоїм сiм’ям вироднiлим, що вродило не в квiтучих садах, де янголи вiтають, а у валуївськім тирловищі, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота байдужості, кукiль дрiбномислення, будяк бездуховностi, глод рабської покори, прибиті отруйним порохом повiльного вимирання та смертi. Настав же, Боже, золотi плуги Часу i дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.

Пробач нам, Мова! Пробач грiхи нашi вiльнi й невiльнi, великi й малi, пробач той звабний плiд та отруйне зiлля, що увiйшли у нашу кров та плоть і густо вродили, на горе нащадкам. Захисти i онови цю велестраждальну землю, на якiй диявол правив свій бенкет, де здичавiлi й сп’янiлi янголи забули Бога свого та святі закони. Пробач нам, звироднiлим нащадкам великого козацького роду, що увiрили лукавим пророкам землi чужої, зрадивши своїх власних.

Повернися, єдина, до нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Викликаємо Тебе з нетрiв забуття, віруємо в силу Твою, освячуємо щирістю душ та вогнями сердець, вiдданою любов’ю синiв i доньок, цiлуємо лик Твiй святий i скорботний, Панно наша, Берегине, Мова українська!

Почуй! Воскресни! Возродись! Заквiтни вiчно живим i молодим народним Словом. Поверни нам пам’ять свого роду, дай віру й натхнення, впевненість в собі, освіти морок наших душ, відведи спокусу та очисти від скверни цю древню святоруську землю, Русь-Україну, возвелич і порятуй на вiки вiкiв. Амiнь!

Щоб наша мова процвітала!!!